- •1.Об’єкт, предмет і завдання історіографії.
- •2. Інтелектуальний злам поч хх ст. Його вплив на світову історіографію.
- •3. Вплив інтелектуального звороту сер. Хх ст. На світову історіографію. Нова історична наука.
- •9. Організаційний розвиток історичної науки у Франції після іі світової війни.
- •4.Постмодерністські тенденції в сучасній зарубіжній історіографії. “Наративізм”.
- •8. Проблема історичного синтезу у Зх. Історіографії.
- •10.Історичні праці е. Лє Руа Ладюрі.
- •11. Історія міжнародних відносин у післявоєнній Франції.
- •12. Початок діяльності Школи "Анналів" у Франції.
- •13. Друге покоління Школи "Анналів". Бродель.
- •14. Третє покоління Школи "Анналів": квантифікація і ментальність.
- •15. Дослідження історії Французької революції у сучасній Франції.
- •14. Е.Гобсбаум та його історичні студії.
- •17. Культурно-антропологічний напрям в історіографії Великої Британії. Л.Стоун.
- •18. Організація історичної науки та освіти у Великій Британії.
- •19. Нова наукова історія у Вел. Брит.
- •20.”Усна історія” у Великій Британії. Пол Томпсон.
- •21. Наукова творчість Нормана Дейвіса.
- •22. Організація історичної науки та освіти у сша.
- •23. Сучасні дискусії про роль історії в сша.
- •24. Ґендерна історіографія у сша. Д.Скот.
- •26. Історіографія зовнішньої політики в сша. Школи „політичного ідеалізму” та „реальної політики”.
- •27. Теорія “узгоджених інтересів» в історіографії сша (консервативна та неоліберальна історіографія)
- •28. «Нова історична наука» в американській історіографії другої половини XX ст..
- •29. Культурно-антропологічна історія в сша р. Дарнтон
- •30. Розвиток історичної науки в Італії після іі світової війни: головні віхи і напрямки
- •31. Марксистська історіографія в післявоєнній Італії
- •32. Дослідження італійського фашизму в історіографії Італії.
- •33.Історіографія Рісорджіменто в Італ.Після Другоїсв.Війни
- •34.Основні риси розвитку істор.В Нім.ПісляДругої Ісв.Війни
- •35. Особливості сучасного організаційного розвитку нім. Істор-фії.
- •36. «Нова соціальна історія»в Нім.
- •37.Консервативна істор.В Нім.Після іІсв.Війни
- •38.Дослідження історії нацизму в Німеччині
- •39. «Соціально-критична школа»в істор.Нім.
- •40. Основні риси розвитку історіографій країн Центрально-Східної Європи після 1989
- •41. Особливості сучасного стану розвитку польської історіографії
- •42. Особливості сучасного стану розвитку чеської історіографії
- •43.Нові тенденції розвитку істор.В постряд. Росії
- •44. Підходи до синтезу іст.Росії в суч.Рос. Історіографії.
- •45.Інтелектуальна історія в суч. Російс.Історіографії
- •46. Основні етапи розвитку історіографії в Китаї у XX ст..
- •47. Історіографія у сучасній Японії
- •48. Славістичні студії в суч. Япон. Іст-фії.
- •49.Особливості розвитку іст.Знань на Африк.Континенті до сер.Хх ст.
- •48.Риси становлення іст.Науки в Єгипті в пер.Пол хХст.
- •49.Єгипетс.Історіогр.Після ііс.В.
- •50.Деякі риси розвитку іст.Науки в афр. Країнах в др. Пол. ХХст.
30. Розвиток історичної науки в Італії після іі світової війни: головні віхи і напрямки
Історична думка у післявоєнній Італії розвивалася в умовах конфронтації світоглядних доктрин, парадигм лібералізму і марксизму, а також світових історіографічних новацій.
У перші післявоєнні роки на інтелектуальну ситуацію в Італії значний вплив мали історико-філософські ідеї Бенедетто Кроче (І866-1952), що послугували підставою для формування і поширення ліберального світогляду. Його теорія "абсолютного історизму", сформульована ще у міжвоєнний період, наголошувала на ідеальних свідомісних процесах, підпорядкованих універсальному
Близькими до поглядів послідовників Б. Кроче були методологічні позиції католицької історіографії. Її представники обрали предметом своїх студій історію церкви, релігійних організацій, взаємин церкви і держави тощо. У 50-ті роки з'явилися часописи, які зверталися до цієї тематики - "Коментар" , "Життя і думка" , було засноване католицьке видавництво "П'ять місяців". Серед відомих представників цього напряму були професор Римського університету Артуро Карло Емоло (1891-1981), та ін. Авторитетним центром католицької історіографії став Католицький університет "Святого Серця" в Мілані. З бігом часу католицькі історики зазнали впливу світської історіографії, розглядали проблеми історії церкви у тісному зв'язку з суспільно-політичними процесами.
У зв'язку зі зростанням впливу лівих політичних сил на розвиток Італії виникли центри вивчення історії робітничого і соціалістичного руху: в Мілані на кошти підприємця Д. Фельтрінеллі 1948 р. було засновано Бібліотеку, згодом Інститут (1960), а тоді Фонд Фельтрінеллі, який нагромаджує архівні матеріали і публікує дослідження з цієї тематики. Подібну еволюцію пройшов Центр робітничого руху в Римі — Фонд Ґрамши (1950), перетворений на Інститут Ґрамши. Його працівники спеціалізуються на вивченні спадщини цього італійського діяча, зберігають архіви її членів проводять дослідження з нової та новітньої історії Італії, видають часопис "Історичні дослідження". Добра співпраця склалася в Інституту з французькою Школою "Анналів" у вивченні проблем робітничої культури та ментальності.
У 1949 р. в Мілані почав діяти Національний інститут історії визвольного руху, який на засадах федерації товариств об'єднав 44 місцеві інститути, котрі нагромаджувати матеріали до історії Руху Опору та антифашистського руху міжвоєнного періоду. Доробком Інституту стали десятки монографій та збірників документів з цієї тематики. Він виступив ініціатором створення Міжнародного комітету з історії Другої світової війни; його друкованим органом є часопис "Сучасна Італія".
Історію зовнішньої політики Італії та міжнародних відносин вивчають в стінах міланського Інституту міжнародної політики та римського Інституту міжнародних відносин. Багато спеціалізованих центрів та інститутів діють в італійських університетах. Підготовка наукових кадрів фахівців-істориків провадиться на гуманітарних й політологічних відділеннях університетів. 1947 р. за ініціативою Б. Кроче був створений італійський інститут історичних наук (нині - Інститут Кроче), де готують тільки дослідників минулого.
Лише 1963 р. виникло Товариство італійських істориків, а 1967 - пройшов його перший загальноіталійський конгрес. Другий конгрес відбувся 1972 р. і був присвячений новим методам історичних досліджень. На ньому було вирішено збирати загальнонаціональні конгреси раз на 10-15 років. Діють також численні спеціальні історичні товариства та організації
