27. Теорія “узгоджених інтересів» в історіографії сша (консервативна та неоліберальна історіографія)

Домінуючі позиції в історіографії зайняла теорія "узгоджених інтересів", що випливала з теорії консенсусу. Її прибічники стверджували, що впродовж всієї історії США американське суспільство вирізнялося єдністю поглядів та дій щодо суспільно-політичного устрою, а також відсутністю серйозних внутрішніх конфліктів політичного плану. Одним з перших цю теорію сформулював Річард Хофстедтер (1916-1970) ("Американська політична традиція і люди, які її створили", 1948). Він відзначав, що попередня історіографія не зауважувала "консенсусу" головних політичних сил країни щодо питань власності, економічного індивідуалізму та конкуренції. Тому американські історики повинні переглянути минуле США з погляду ідей, політичних доктрин і психологічної мотивації, а головне — стабільності суспільства. Великі соціальні конфлікти - Війна за незалежність, Громадянська війна 1861-1865 рр., соціальні протести - відсувались у тінь. У центрі американської історіографії опинялися переважно проблеми новітньої історії, пов'язані з поступовим зростанням економічної та політичної потуги США у XX ст.

Одним з перших це зробив Луїс Гарц у праці "Ліберальна традиція в Америці" (1955). Порівнявши суспільно-політичні системи європейських держав XVII—XVIII ст. з устроєм у їхніх Колоніях Америки, Африки та Австралії, він показав спадкоємність нізації Америки провідну роль відіграли пуритани, які принесли у Новий Світ ліберальні ідеї, що на них розвинулася ідейно-політична система, позбавлена крайнощів консерватизму та радикалізму.

Інший американський дослідник, Даніель Бурстіп, зробив наголос на тому, що ліберальна ідеологія виявилася непридатною для специфічного середовища колоніальної Америки, внаслідок чоіо американці були змушені відкинути всяку ідеологію й виробляти свій оригінальний спосіб життя та інститути. Створені ними суспільні структури були специфічним продуктом пристосування європейських взірців до особливих умов ("Дух американської політики", 1953). Ще один варіант консенсусного розвитку запропонував Роберт Е. Браун в книзі "Демократія середнього класу і революція в Массачусетсі" (1955). Він доводив, що в англійських колоніях переважав "середній клас" самостійних фермерів. З ним було пов'язане становлення економічної та політичної демократії, що стала наріжним каменем устрою США.

Запропоновані варіанти трактування ранньої історії США, зокрема Війни за незалежність, згладжували соціальні суперечності всередині американського суспільства, висували на перший плап антиколоніальні аспекти. Тому в наступний період низка історикік більшу увагу звернула на взаємини між різними соціальними групами населення.

28. «Нова історична наука» в американській історіографії другої половини XX ст..

У 60-ті роки в американській історичній науці відбулися по­мітні зрушення. У цей час на ґрунті економічних успіхів у впро­вадженні науково-технічної революції, а також загальних тенден­цій розвитку історичної думки виникло прагнення, з одного боку, "онаучнити" історіографію за допомогою методів інших наук, зокрема математики (кліометрія), а з другого - відмовитися від великих всеохопних теорій суспільного розвитку, котрі постулю­ють його закономірний характер, і звернути увагу на суб'єктивний бік людської поведінки в соціумі. Такі тенденції, що виникли не без впливу поглядів Школи "Анналів" і британської "нової історії", дали поштовх до формування у США "нової історичної науки " з особливим наголосом на кліометриці та психоісторії. Цей напрям, подрібнившись на численні тематичні течії, віднайшов себе у док­ладному вивченні соціальних структур в їхній часовій та просто­ровій динаміці: політичних угруповань, економічних процесів, со­ціальних груп, культурних явищ, соціальної поведінки тощо.

На розвиток "нової історичної науки" у США вплинули нові соціальні теорії, що набули популярності саме у той час. Чимало американських учених задумувалися над питаннями пояснення соціальних дій та змін. Соціологи Т. Парсонс, Е. Шилс та Н. Смелсер у 50-ті роки запропонували моделі досягнення соціальної рівноваги, беручи за підставу західні суспільства та їхні цінності, насамперед вільноринкову економіку та демократичні інститути, що гарантува­ли суспільний консенсус. Соціолог та історик В. Ростоу 1960 р. опублікував книжку "Стадії економічного росту. Некомуністичний маніфест". У ній він поділив історію людства на п'ять стадій: "тра­диційне суспільство" з низьким рівнем продуктивності праці й еко­номікою на базі сільського господарства; "перехідне суспільство", що знаменувало початок формування капіталістичних відносин; період зсуву" як початок індустріалізації; "період зрілості" і завер­шення індустріалізації; "ера масового споживання", коли індустрі­альне суспільство задовольняє всі основні потреби його членів.

Приблизно з середини 70-х років у розвитку американської історіографії з'явилися нові риси і поступово окреслився зворот у бік "нової культурної історі'ї" або культурно-антропологічної істо­ріографії. Він розвинувся під впливом критики наукового "об'єкти­візму", а також поширення ідей постмодерну. Цей напрям так само швидко розгалузився на "нову культурну історію", ґендерну історію, постколоніальні студії, усну історію тощо. На відміну від "нової історичної науки" в культурно-антропологічній історії спостеріга­ється перехід до вивчення індивідуальної та колективної свідомості.

Як вже зазначалося вище, до виникнення цього напряму при­четні також американські антропологи, зокрема Кліфорд Ґіртц.