1.Об’єкт, предмет і завдання історіографії.

Історіографія - це спеціальна історична дисципліна, яка вивчає процес виникнення, сприйняття і поширення історичних знань, змін в організації і методах їх отримання, виконанні певних соціальних функцій.

Як і кожна наука, історіографія повинна визначити свій об'єкт пізнання та його предметну сферу.

Об'єктом пізнання в історіографії є історичні знання, представлені в працях і виступах (лекціях, доповідях) фахових дослідників минулого — істориків, які формують науковий образ минулого на засадах поширених в історичній науці моделей і схем історичного пізнання (дослідження).

Треба зауважити, що в сучасній світовій та українській історичній думці існують значні розбіжності у трактуванні об'єкта вивчення історіографії. Ним вважають і історичну науку в цілому, і "історіографічний процес", й історію історичної думки.

Історична наука створює знання про минулу реальність (люди, події, явища), в той час як історіографія розкриває процес створення цих знань істориком, їх парадигмальний характер, методологічну і соціально-культурну зумовленість.

Предметну сферу визначеного нами об'єкта пізнання історіографії - історичних знань - можна окреслити, зважаючи на їхню структуру:

1) світоглядний складник, що включає в себе ідеологічну компоненту - систему ідей і цінностей історика, з позицій яких він сприймає і пояснює навколишній світ, часто неусвідомлено переносячи їх на минулі події;

2) методологічний (теоретичний) складник, що передбачає наявність у дослідника знань про мету, принципи і засоби (методи) здійснення історичного пізнання, а також його приналежність до визначеного наукового напряму, школи, інституції;

3) фактологічний (джерельний) складник, пов'язаний з умінням дослідника працювати з історичними джерелами і реконструювати на їх підставі минулу дійсність;

4) соціально-культурний складник, який забезпечує присутність у створюваних істориком знаннях впливів соціального (родинного) оточення, його ментальних структур, зокрема історичної пам'яті;

5) психологічний складник, що відображає присутність індивідуально-емоційних переживань, симпатій та антипатій історика у здобутих ним знаннях;

6) мовнолінґвістичний складник, що передбачає використання дослідником відповідного вербального представлення історичної інформації, яке забезпечує зрозумілу й прийнятну для фахівців інтерпретацію історичних знань.

Вивчення історичних знань через визначену предметну сферу є завданням надзвичайно складним і працемістким. Але вона, як ідеал дослідження, загострює увагу історіографа — дослідника історії історичних знань — на потребі вра­хування всіх цих складників з метою глибокого наукового аналізу оприлюднених і поширюваних історичних знань.

Історіографія на сьогодні достатньо відмежувалася від історичної науки, залишаючись пов'язаною з нею через систему історичних знань. Натомість, з іншого боку, для розв'язання власних завдань вона повинна тісно співпра­цювати з багатьма іншими соціально-гуманітарними науками, з яких запозичує насамперед методи і термінологію пізнання, - філософією, методологією історії, спеціальними історичними дисциплінами, соціологією, політологією, психологією, культурною антро­пологією, мовознавством, економікою, та деякими іншими, без яких неможливо розкрити вказані вище складники історичних знань.