51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.

Незалежна Україна одержала в спадок досить високий науковий потенціал. Це, передусім, Національна академія наук, сотні галузевих науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів.

Зміни, які відбувались у сфері науки протягом останнього десятиріччя, були неоднозначними й суперечливими. Гострі соціально-економічні проблеми перехідного періоду негативно вплинули на стабільність роботи більшості наукових установ. Основними причинами відпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення умов праці, стрімке зниження реальної заробітної плати та престижу наукової діяльності, посилення попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях господарства в комерційних структурах. Для вирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної та конструкторсько-технологічної діяльності в Україні була утворена Державна комісія з питань реорганізації в галузі науки. При Президентові України почала діяти Рада з питань науки та науково-технічної політики. Для стимулювання наукового пошуку в Україні був створений Державний фонд фундаментальних досліджень. У лютому 1996 р. відбулася Всеукраїнська нарада, що визначила концептуальні підходи до розвитку науки.

Розвинені країни впевнено простують до постіндустріального інформаційного суспільства, в якому знання та інформація разом з духовністю стають провідною продуктивною силою. Тому в рамках сучасних цивілізаційних вимірів Україна так само має спрямувати свій поступ до реалізації моделі суспільства стійкого, екологічно безпечного розвитку, що ґрунтується на гармонійному поєднанні економічної, екологічної та соціальної сфер.

У такому суспільстві наука й освіта набувають пріоритетного значення. Без їх належного рівня перехід України на інноваційну модель розвитку, що є нині одним із найважливіших завдань, просто неможливий.

1. Владним структурам (Секретаріату Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної ради України) бракує переконливого усвідомлення і розуміння важливості ролі науки.

2. Однією з найголовніших причин відставання української науки, безумовно, є залишковий принцип її державного фінансування (до речі, як і освіти): 0,3-0,5% ВВП. Адже відомо, якщо в державі на науку виділяється менше 2% ВВП, розпочинаються руйнівні процеси не лише в самій науці, а й економіці і суспільстві в цілому. Для прикладу: цей показник складає 3,5% в Ізраїлі, 2,75 – в Японії, 2,05% - у США. Про абсолютну величину вкладень тут і говорити не доводиться. А це визначає і відповідну віддачу і відповідні наслідки, і відповідну перспективу соціально-економічного розвитку. Тому навіть передбачені Законом України «Про науку і науково-технічну діяльність» 1,7% ВВП не допоможуть розв’язати проблему, хоча дещо поліпшити ситуацію ці відсотки безумовно спроможні.

3. В Україні не створено єдиного повноцінного координаційного центру з розвитку науки і технологій. Внаслідок цього законодавчо визначені аж 40 пріоритетних напрямів наукової галузі виживали як могли, або часто гинули, не знайшовши сил і можливостей для самовиживання (до речі, в Росії пріоритетних наукових напрямів вісім, у Німеччині – п’ять).

4. У державі не створено передусім законодавчо визначених умов для мотивації інноваційних досліджень та впровадження їх результатів в економічну сферу розвитку. Виробнича сфера не виявила якоїсь помітної зацікавленості в технологічному оновленні чи вдосконаленні. Як наслідок, інноваційна складова у ВВП України не перевищує – 1,5-2%, тоді, як у розвинених країнах світу вона сягає – 50-70%.

5. Через відсутність умов для реальних сучасних наукових досліджень та будь-якої моральної, тим більше матеріальної мотивації до роботи в науковій галузі, українська наука, в тому числі й академічна, втрачає тисячі вчених, докторів і кандидатів наук, що від'їзжають закордон.

6. Сучасний кризовий стан української науки певною мірою пов’язаний і з відсутністю якого-небудь впливу наукової громадськості на вироблення державної політики в науковій сфері та шляхів її реалізації.

Для реальних змін у розвитку наукової галузі в першу чергу потрібна цілеспрямована, фінансово забезпечена науково-технологічна політика держави, яка б відповідала національним інтересам і світовим стандартам.

Рівень фінансування науки повинен бути приведений у відповідність із вимогами чинного законодавства та з потребами не лише збереження, а й нарощування наукового потенціалу держави. Водночас акцент має бути зроблено й на стимулюванні залучення до підтримки науки коштів з інших джерел – насамперед коштів вітчизняних та зарубіжних інвесторів та коштів з-за кордону. Першочерговим завданням є підвищення соціального статусу науковця. Партнером держави у виробленні й здійсненні наукової політики повинна залишатися істотно реформована Національна Академія Наук України та вузи. Має бути вдосконалено атестацію наукових кадрів через надання НАН України.