- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка і структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •Проблема виникнення науки. Основні історичні етапи розвитку науки.
- •Наукове і поза наукове знання.
- •Наука в системі культури. Загальнокультурна зумовленість науково-пізнавального процесу.
- •Традиції й новації в науці. Наукові революції
- •11. Особливості постнекласичної науки.
- •12. Типи наукової раціональності.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці.
- •34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених.
- •35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого.
- •36. Концепція «науково-дослідницьких програм» і. Лакатоса.
- •37. Прагматистський інструменталізм д. Дьюї.
- •38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка.
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •44. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні позитивізму.
- •45. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні постпозитивізму.
- •46. Сцієнтизм і анти сцієнтизм як світоглядні орієнтації 20-21 століть.
- •47. Інтерналістські й екстерналістські концепції філософії науки.
- •48. Постпозитивізм («аналітична філософія»): закономірності виникнення та загальна характеристика.
- •49. Наука і суспільство. Основні соціальні функції науки.
- •50. «Критична теорія» науки Франкфуртської школи.
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •Досягнення
- •52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
- •53. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •54. «Епістемологічний анархізм» п. Фейерабенда.
- •55. Структуралістські концепції науково-пізнавальної діяльності.
- •56. Класичні й посткласичні ідеали науковості.
- •57. Герменевтика «наук про дух» в. Дільтей, е. Бетті.
- •58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
- •60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
22. Принцип системності у науковому пізнанні.
Принцип системності – принцип, що передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними.
Об’єкти пізнання, які досліджуються сучасною наукою, переважно являють собою складні цілісні системи різного походження і різного ступеня складності.
Поняття системи є категорією філософською. Сучасна філософія вкладає у це поняття дуже широкий зміст.
З точки зору філософії система (від грецького - складене з частин, поєднання) – множина елементів, які знаходяться у відношеннях і зв'язках між собою, завдяки чому утворюється певна цілісність, єдність.
Система - це цілісність, в якій всі елементи так тісно пов'язані між собою, що стають по відношенню до оточуючого їх середовища та інших систем певною єдністю. Термін "система" використовується людством з давніх часів і охоплює значний перелік об'єктів різного походження: сонячна система, система числення, виробнича система тощо.
Залежно від походження та характеру системи бувають матеріальні та абстрактні. Матеріальні системи, в свою чергу, діляться на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні та інші) і живі системи (клітини, біологічні види, екологічні системи тощо). Абстрактні системи є продуктом людського мислення. До них відносяться поняття, гіпотези, теорії, логічні та лінгвістичні побудови тощо.
Особливим класом матеріальних живих систем є соціальні системи: соціально-економічна формація, держава, виробничий колектив, сім’я.
За ознакою стану системи, бувають статичні і динамічні. Для статичної системи її стан із зміною часу залишається постійним. Динамічна система змінює свій стан протягом певного часу.
За характером взаємовідношення системи і середовища системи діляться на закриті і відкриті. Закриті (замкнуті) системи характеризуються тим, що до них не надходить і з них не виділяється речовина або інформація, а відбувається лише обмін енергією між системою і середовищем. Відкриті (незамкнуті) системи характеризуються тим, що у них постійно відбувається введення і виведення не тільки енергії чи інформації, але і речовини.
Кожна система має свою структуру. Структура системи - це сукупність елементів і зв'язків між ними.
Великим і складним системам притаманні властивості цілісності та емерджементності.
Цілісність системи означає, що всі її частини сприяють досягненню спільної мети і формуванню найкращих результатів відповідно до певного критерію (сукупності критеріїв) ефективності.
Отже, система повинна розглядатись тільки як щось єдине, ціле.
Емерджементність знаходить прояв у тому, що великі і складні системи мають властивості, не притаманні жодному з формуючих цю систему елементів.
Спосіб теоретичного і практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система, являє собою системний підхід. Це є – сукупність методологічних принципів і положень, які дають можливість розглядати систему як єдине ціле з узгодженням функціонування всіх її елементів. На основі системного підходу передбачається вивчення кожного елемента системи у його зв'язку і взаємодії з іншими елементами, що дає можливість спостерігати за змінами у системі внаслідок змін окремих її ланок. Тобто при системному підході дослідник може вивчати у структурі системи не окремі її елементи', що утворюють цілісність її, а взаємовідносини і зв'язки різних елементів системи в цілому. Системний підхід є конкретизацією вимоги діалектики про розгляд кожного предмета у його взаємовідношеннях і взаємозв'язках з іншими предметами.
