17. Моделі мотиваційної поведінки людини.

. До найважливіших мотиваційних моделей належать:

• традиційна модель, яка заснована на розумінні природи людини, котрій праця огидна. Для більшості людей важливішою є зарплата, ніж те, що вони роблять;

• модель людських відносин, яка ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивіда важливіше, ніж гроші;

• модель людських ресурсів, яка твердить, що більшість людей може ставитися до праці творчо й готова самовдосконалюватися в ній більше, ніж це потрібно для виробництва. Ця модель не нехтує грошову мотивацію, визнаючи важливість й інших мотивів.

18. Навчання з питань охорони праці.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці - один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці та необхідна умова вдосконалення управління охороною праці.

Основним нормативним актом, що регламентує порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є Типове положення “про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці". Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яке проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів під час трудового та професійного навчання.

Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, бюджетними установами та суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності та видів діяльності.

Нагляд за дотриманням даного Типового положення здійснюють органи державного нагляду за охороною праці, а контроль служби охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та підприємств.

Стаття 18 ЗУ про охорону праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

19. Нормативно-правове забезпечення України в галузі охорони праці. Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права. Всю нормативно-законодавчу базу України з питань охорони праці можна умовно поділити на три групи: - основні закони в галузі охорони праці; - суміжні закони; - нормативно-правові акти з питань охорони праці

Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України: 1)Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. Він містить дев’ять розділів, що встановлюють загальні положення з  охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці окремий розділ визначає порядок прийняття, опрацювання та скасування нормативно-правових актів про охорону праці. 2)Кодекс законів про працю (КЗпП); 3) Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» До суміжних законів належать такі закони, які містять статті та норми, що спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Це, наприклад, такі закони: -«Про пожежну безпеку»»; -«Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» -«Про охорону здоров’я» Нормативно-правові акти з охорони праці – ценайбільш численна група різноманітних документів, що регулюють діяльність людини у сфері її трудової діяльності. До них належать: -стандарти; -норми; -положення; ("Положення про комісію з питань охорони праці») -статути; -інструкціі("Інструкція про порядок організації, та проведення зварювальних робіт на підприємстві"); та ін.

Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників. Важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, установі, організації належить колективному договору.

20. Об’єкт та суб’єкти соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані особи (в окремих випадках члени їхніх сімей), страхувальники та страховик. Застрахованою особою є будь-яка фізична особа, на користь якої здійснюють страхування. Страхувальниками у разі обов’язкового страхування є роботодавці, а у разі добровільного страхування – застраховані особи. Обов’язки страховика виконує фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі фонд соціального страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого держава забезпечує соціальний захист, охорону життя та здоров’я громадян під час їхньої трудової діяльності. Це страхування здійснюють згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Дія цього закону поширюється на осіб, які працюють в умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їхньої форми власності та господарювання, а також на фізичних осіб та на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно і громадян-суб’єктів підприємницької діяльності.

21.Об’єкти державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Об'єкт державної санітарно-епідеміологічної експертизи - будь-яка діяльність, технологія, продукція та сировина, проекти будівництва, проекти нормативних документів, реалізація (функціонування, використання) яких може шкідливо вплинути на здоров'я людини, а також діючі об'єкти та чинні нормативні документи у випадках, коли їх шкідливий вплив встановлено у процесі функціонування (використання), а також у разі закінчення встановленого терміну дії висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Згідно Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного блоагополуччя населення" обов’язковій державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають: - продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей; - схеми, передпроектна документація,  що  стосується  районного планування і забудови населених пунктів, курортів тощо; - проекти міждержавних, державних цільових, регіональних, місцевих  і  галузевих  програм  соціально-економічного  розвитку; - документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо; - інвестиційні  проекти  і  програми  у  випадках  і   порядку, встановлених законодавством; - проекти нормативно-технічної, інструкційно-методичної документації, що стосується здоров'я та середовища життєдіяльності людини; - діючі об'єкти, у тому числі військового та оборонного призначення. 22. Обов’язки керівника служби охорони праці. Керівники (роботодавці) підприємств зобов’язані забезпечувати: -здорові і безпечні умови праці на робочих місцях, дотримання вимог діючих стандартів, правил і норм з охорони праці та пожежної безпеки; -призначати відповідальних за організацію і стан охорони праці в кожному структурному підрозділі; -створювати службу охорони праці і забезпечувати безпосереднє керівництво цією службою; -регулярно перевіряти стан охорони праці та пожежної безпеки на підприємстві, та аналізувати його на виробничих нарадах і зборах колективів; -забезпечувати проведення паспортизації санітарно-технічного стану підприємства, розробку і виконання комплексних планів з охорони праці; -затверджувати в установленому порядку інструкції з охорони праці; -забезпечувати об’єктивне та своєчасне розслідування та облік нещасних випадків на виробництві відповідно до існуючого положення. 23. Обов’язки роботодавця щодо організації безпечних умов праці. Роботодавець зобов'язаний   створити   на  робочому  місці  в кожному  структурному  підрозділі  умови   праці   відповідно  до нормативно-правових  актів,  а  також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує  функціонування  системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні  служби  і  призначає посадових осіб,  які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції   про   їх  обов'язки,  права  та  відповідальність  за виконання  покладених  на  них  функцій,  а  також  контролює   їх додержання; - вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності  професійні  аварійно-рятувальні  формування  у  разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. - забезпечує усунення   причин,   що   призводять  до  нещасних випадків,  професійних захворювань,  та здійснення  профілактичних заходів,  визначених  комісіями  за  підсумками  розслідування цих причин; - забезпечує виконання    необхідних   профілактичних   заходів відповідно до обставин, що змінюються; - впроваджує прогресивні   технології,   досягнення   науки   і техніки,  засоби механізації та автоматизації виробництва,  вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; -  забезпечує належне утримання будівель і  споруд,  виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; - організовує пропаганду    безпечних    методів    праці    та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; - розробляє і затверджує положення,  інструкції,  інші  акти  з охорони  праці,  що  діють  у  межах  підприємства  (далі  -  акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників  на території підприємства,  у виробничих приміщеннях, на  будівельних  майданчиках,   робочих   місцях   відповідно   до нормативно-правових актів  з охорони праці,  забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами  підприємства  з охорони праці;