3. Основні типи політичних прогнозів.

Політичне прогнозування - науково обгрунтоване судження про ймовірні станах політичної системи і окремих її елементів в майбутньому, а також про можливі шляхи і терміни їх досягнення. Існують наступні типології прогнозів:

I. Проблемно-цільовий: розрізняються пошукові та нормативні прогнози. Пошукові прогнози - визначення можливих станів об'єкта в майбутньому. Це умовне продовження в майбутнє існуючих тенденцій розвитку досліджуваного явища, яке відповідає на питання: що найімовірніше відбудеться за умови збереження існуючих тенденцій? Нормативні прогнози - визначення шляхів і термінів досягнення бажаних станів об'єкта, що приймаються на основі заданих норм, ідеалів, цілей. Відповідає на питання: якими шляхами досягти бажаного?

II. За критерієм впливу прогнозів на об'єкт прогнозування виділяють самоздійснюваного і самоопровергающіеся прогнози.

Прогноз, мають настільки сильний вплив на об'єкт, що збуваються навіть незважаючи на відсутність реальних передумов для цього. Самоопровергающіеся прогнози не реалізуються на практиці, проте в цьому і полягає їх мета. Головне - показати негативні наслідки здійснення одного з можливих варіантів розвитку політичної ситуації з метою його запобігання.

III. За періоду попередження - проміжку часу, на який розрахований прогноз, розрізняють: оперативні прогнози - розраховані на перспективу, що не дозволяє очікувати скільки-небудь істотних змін об'єкта - ні якісних, ні кількісних; такі прогнози містять лише детально-кількісні оцінки; короткострокові прогнози - розраховані на перспективу тільки кількісних змін; середньострокові прогнози - охоплюють перспективу між коротко- і довгостроковими прогнозами, в них кількісні оцінки змін переважають над якісними; довгострокові прогнози - розраховані на перспективу переважно якісних змін; далекостроковій (сверхдолгосрочние) прогнози - охоплюють перспективу, пов'язану з такими значними якісними змінами, які відображають найзагальніші перспективи розвитку об'єкта.

4. Принципи політичного прогнозування.

* Принцип системности – это принцип прогнозирования, требующий взаимосвязанности и соподчиненности прогнозов объекта прогнозирования и прогнозного фона и их элементов.

*Принцип согласованности – это принцип прогнозирования, требующий согласования нормативных и поисковых прогнозов различной природы и различного периода упреждения.

*Принцип вариантности – это принцип прогнозирования, требующий разработки вариантов прогноза исходя из вариантов прогностического фона.

*Принцип непрерывности – это принцип прогнозирования, требующий корректировки прогнозов по мере поступления новых данных об объекте прогнозирования.

*Принцип верифицируемости прогнозирования - принцип прогнозирования, требующий определения достоверности, точности и обоснованности прогнозов.

5. Синергетика як універсальний принцип забезпечення достовір­ності прогнозу.

Синергетичний принцип. Пов'язаний з новим концептуальним напрямом, що набув визнання в 70-80-х роках XX ст. Синергетика (від гр.synergetikos — спільний, узгоджено діючий) — галузь наукового знання, в якій засобом міждисциплінарних досліджень виявляються загальні закономірності самоорганізації, становлення стійких структур у відкритих системах. Від класичної методології синергетика ("соціосинергетика") відрізняється тим, що в її основу покладено принципово інший світоглядний підхід — філософію нестабільності. Синергетика передбачає фундаментальний перегляд ролі науки і зорієнтована на адекватне і глибинне розуміння складних соціальних явищ, що відбуваються на планеті, починаючи з другої половини XX ст., а також на забезпечення передумов виживання конкретного суспільства через пізнання можливостей його вдосконалення. Синергетика, зокрема, дає змогу зрозуміти ілюзорність поглядів на суспільство як на цілковито підконтрольне владі, що існує виключно в плані однозначних управлінських впливів.

Синергетичні ідеї, на виникнення і розвиток яких вирішальний вплив справили праці І. Пригожина, І. Стенгерса, Г. Хакена, Г. Ніколіса, Н. Ханке, Б. Білоусова, О. Жаботинського, М. Моісеєва, Ю. Клімон-товича, С. Курдюмова та ін., сприяють переосмисленню традиційних уявлень про соціально-політичні процеси. Виходячи з характеристики процесів самоорганізації в складних, неврівноважених системах, синергетика дає змогу фіксувати як переходи від хаосу до порядку з виникненням нових форм, так і переходи від порядку до хаосу з домінуванням деструктивних процесів розпаду систем, зокрема політичних і правових.

Синергетичні підходи дають можливість подолати стійкі стереотипи, сформовані минулим досвідом і перенесені в часи нинішні. Таким, наприклад, можна вважати ідеологічно-стереотипне уявлення про суспільний розвиток як протистояння капіталізму й соціалізму. Значній частині українських суб'єктів політики та електорату дотепер властиве так зване "лінійне мислення". Вважається, що достатньо виплутатися з тенет одного із зазначених типів соціальної організації, щоб одразу ж опинитися у "царстві свободи".

На відміну від такого світосприйняття синергетичне бачення світу пропонує погляд на суспільство як на систему, якій властиві взаємопроникнення, відкритість, самоорганізація, наявність асимет-ричних структур, нерегулярність зв'язків і функціональна нестабільність. У синергетичному дзеркалі, яке не терпить жорсткої пе-редвизначеності, соціалізм і капіталізм постають як стереотипи, штучно витворені свідомістю конструкції. Важливішим для нього є не виявлення ідеологічної конструкції, а всебічне вивчення і моделювання таких проблем:

•  вплив ринкових механізмів на політико-правову сферу і суспільний розвиток у цілому;

•  боротьба за існування, виховання, втілення групових та індивідуальних інтересів у політичній системі;

•  ступінь впливу інформаційних технологій і засобів масової інформації на суспільну свідомість;

•  вивчення громадської думки та чинників, які справляють вирішальний вплив на неї (стану економіки, криміногенної ситуації у країні, рівня відповідності продекларованих владою цілей суспільно-політичним і правовим реаліям);

•  місце і роль особистості у соціально-політичних процесах та ін. 

Особливого значення в синергетичному підході набуває визначення двох протилежних підвалин суспільства — позитивно-творчої, яка, незалежно від суспільного ладу, політичного режиму, характеру функціонування суспільства, здатна продукувати цілісність соціальної організації, та ентропійної (розсіювальної), що деструктивно впливає на першу підвалину, перешкоджає функціонуванню її елементів чи навіть поглинає останні. Через застосування міждисциплінарних досліджень синергетика виявляє закономірності та локально-специфічні особливості функціонування названих підвалин, виходячи з того, що вони однаково необхідні для саморозвитку суспільства. Відповідно мета політики визначається на підставі знання про те, яку з її підвалин — твірну чи розсіювальну — можливо й необхідно за конкретних умов інтенсифікувати, як усунути або обмежити їхні дії для збереження відносної стабільності суспільства та його структур.