1. Теоретико-пізнавальна й управлінська спрямованість політич­ного прогнозування.

2. Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

3. Основні типи політичних прогнозів.

4. Принципи політичного прогнозування.

5. Синергетика як універсальний принцип забезпечення достовір­ності прогнозу.

6. Основні етапи розробки прогнозів.

7. Типи моделей соціальних явищ і процесів.

8. Штучний інтелект та "івент-аналіз".

9. Державні рішення як об'єкт політичного прогнозування.

10. Прогнозування процесів суспільних модернізацій.

11. Порівняння типів державотворчих процесів.

12. Футурологія політики як науковий напрямок.

13. Концепції постіндустріального суспільства Олвіна Тоффлера і Даніела Белла.

14. Концепція інформаційного суспільства Джона Нейсбіта.

15. Ідея "кінця історії" Френсіса Фукуями.

16. Процес децентралізації та його значення для майбутнього світо­вого розвитку.

17. Роль освіти для майбутнього світового розвитку.

18. Процес інформатизації і формування інформаційного суспільства.

19. Політичні ознаки епохи постмодерну.

20. Поняття "постмодерн" і "постмодернізація".

21. Мета і завдання моделювання міжнародних відносин.

22. Концепція "нового світового порядку" Генрі Кіссінджера.

23. Концепція "зіткнення цивілізацій" Самуеля Хантінгтона.

24. Поняття культури в сучасному вимірі.

25. Криза ідентичності та основні напрямки її подолання.

26. Демократичне поєднання політики і моралі.

27. Плюралізм як основа майбутнього людського співжиття.

28. Постматеріальні ціннісні орієнтації.

29. Основні напрямки гуманізації взаємовідносин суспільства й осо­бистості.

30. Перспективи утвердження громадянського суспільства в Україні.

31. Поняття "прогноз" і "політичне прогнозування".

32. Основні характеристики політичного прогнозування.

33. Об'єктивні підстави й умови політичного прогнозування.

34. Методи політичного прогнозування.

35. Роль методів колективної експертної оцінки і "мозкової атаки".

36. Результати і критерії ефективності політичного прогнозування.

37. Оптимальний підхід та оптимальні моделі у вивченні соціально-політичних процесів.

38. Моделювання механізму прийняття державних рішень.

39. Державно-політична стратегія соціальних перетворень.

40. Стратегічний кількісний аналіз процесів соціально-економіч­ного розвитку держави.

41. Еволюція футуроорієнтованих підходів до опанування майбут­нього в історії людської цивілізації.

42. Особливості зміни матеріальних і духовних основ розвитку су­часної цивілізації.

43. Доповідь Римському клубові "Перша глобальна революція" А. Кінга і Б. Шнайдера.

44. Гуманізація суспільства та її основні характеристики.

45. Характер сучасного етапу демократизації суспільства.

46. Політико-антропологічні ознаки процесу індивідуалізації.

47. Діалектика співвідношення дихотомій "модерн — постмодерн" і "модернізація — постмодернізація".

48. Домінування і заперечення "вестернізації" в ситуації постмодерну.

49. Факторний і кластерний аналіз у дослідженні міжнародних від­носин.

50. Глобальні моделі взаємовідносин держав.

51. Нові соціальні рухи, орієнтовані на розвиток культури.

52. Взаємозв'язок політики, культури й екології.

53. Основні принципи культурно-політичного розвитку постсучас-ного суспільства.

54. Напрямки подолання постноменклатурного синдрому й різно­манітних проявів бюрократизму.

55. Категоріально-політологічна основа сучасного модернізаційно-го дискурсу.

56. Тенденції цивілізаційного поступу західного світу.

57. Незахідні моделі суспільно-політичних перетворень і перспекти­ви навздогінної модернізації.

58. Наслідки і напрямки модернізації українського суспільства.

59. Загальні тенденції подальшої еволюції національних держав.

60. Розвиток національних держав на пострадянському геополітич-ному просторі.

1. Теоретико-пізнавальна й управлінська спрямованість політич­ного прогнозування.

В. Горбатенко говорить про дві іпостасі політичного прогнозування - теоретико - пізнавальнуй управлінську [7, с. 33]. Теоретико - пізнавальна ґрунтується на загальнонауковому підході, основу якого становлять безмежність і плюралізм наукового пошуку. Управлінську іпостась прогнозування можна проілюструвати за запропонованою І. Бестужевим$Ладою «методикою довгострокового попереджувального аналізу даних [9, с. 38]. Ця методика передбачає такі кроки:

1) постановка проблем і побудова їх ієрархії, що складається з ключових і субключових проблем. При цьому бажана так звана індикація проблем, тобто подання їх у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів - найменувань конкретних показників і індикаторів;

2) виявлення перспективних проблем, до яких належать: а) ті, що назрівають і вже дають ся взнаки; б) очікувані - ті, що ще не виникли, але можуть почати визрівати за певних умов. Поряд із перспективними мають враховуватись і поточні проблеми. Якщо останні можуть фіксуватись особою, яка приймає рішення, та її апаратом, то для виявлення перспективних проблем потрібна група експертів;

3) целепокладання, яке включає визначення мети, заради якої здійснюються всі рішення. Головним критерієм цілепокладання є досягнення оптимуму;

4) побудова «дерева рішень» і аналіз наслідків його прийняття. На цьому етапі найважливішим є попереднє врахування негативних наслідків тих чи інших рішень.

2. Внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Розрізняють внутрішньо- і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування. Охоплює взаємовідносини між різними соціальними верствами і групами певного суспільства, характерними ознаками яких є прямий чи опосередкований зв'язок з державною владою, а також прагнення до оптимізації управління політичними процесами. За умови здійснення прогнозної оцінки конкретних політичних подій суб'єктами прогнозу виступають держава і політичні органи. Прогнозна оцінка діяльності політичних інститутів суспільства і політичних процесів, які в ньому відбуваються, здійснюється науковими колективами і вченими, які займаються дослідженням функціонування політичної системи суспільства.

З метою підвищення ефективності внутрішньополітичного прогнозування доцільним вважається застосування у процесі здійснення соціального прогнозування об'єктивних законів, виведених дослідниками із сукупного суспільно-політичного досвіду. До таких законів, зокрема, належать:

•  закон повторюваності-історичних ситуацій;

•  закон залежності прогнозу від його інформаційної бази;

•  закон цілісності прогнозу;

•  закон залежності достовірності прогнозу від кількості прогнозних альтернатив;

•  закон залежності передбачення дії певного закону від дії інших законів;

•  закон залежності ефективності прогнозу від умов його верифікації.

Зовнішньополітичне прогнозування  Передбачає прогнози у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики, в яких пріоритет надається оцінкам розвитку і взаємовідносин держав та вивченню загальних тенденцій світового розвитку. На підставі зовнішньо-політичних прогнозів, як правило, здійснюються спроби виявити нові можливі фактори розвитку світу, певного регіону, країни. Подібні дослідження досить розвинуті у США, де питаннями політичного прогнозування у сфері міжнародних відносин займаються Гудзонівський інститут, Інститут оборонних досліджень, Інститут майбутнього, Інститут політичних досліджень, Інститут стратегічних досліджень Гарвардського університету та ін.

Політико-практична роль зовнішньополітичного прогнозування орієнтує на розв'язання комплексу проблем, пов'язаних з виникненням глобалізації, що становить собою з конструктивної точки зору тіснішу і ширшу взаємодію держав і міжнародних організацій в оцінці стану і пошуках розв'язань проблем, що постійно загострюються й зачіпають інтереси не лише окремих держав, а й усього людства, становлять сутність всеосяжної безпеки й безпосередньо впливають на життєздатність біосфери.