44.Австрійська школа граничної корисності.

Теоретико-методологічними особливостями австрійської школи є:

1) предмет дослідження - сфера споживання (попит), визнання примату обміну та споживання над виробництвом. Власне відносини обміну виявляють корисність блага, визначають пропорції та характер розвитку виробництва;

2) методи дослідження:

o індивідуалізм, розгляд індивідуального господарства ("господарство Робінзона") як головного об'єкта дослідження. Увага акцентувалася на проблемах динаміки економічних процесів, зокрема на діяльності підприємців. Народне господарство розглядали як сукупність окремих господарств, механізм діяльності яких розкриває закони економіки загалом (мікроекономічний аналіз);

o суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів; заперечення об'єктивного характеру суспільного розвитку і властивих йому законів" погляд на економічні закони як на результат взаємодії індивідуальних рішень економічних суб'єктів;

o використання принципу вихідної категорії, якою є вартість (цінність), що визначається граничною корисністю товару як суб'єктивною характеристикою;

o використання причинно-наслідкового методу та маржинальних (граничних) величин, свідома відмова від математики, оскільки, на думку австрійських учених, об'єктивні числові дані не здатні адекватно відобразити економічну поведінку та індивідуальні мотиви людини, які спонукають її до дії як творчої особи;

o увага до фактора часу в економіці.

Карл Менгер (1840-1921) - засновник австрійської школи маржиналізму.

 Австрійска школа політ. ек-ії , яка сформувалась у 70-ті роки 20 ст. зробила найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналізму.

Її предстаниками були професори Віденського ун-ту К.Менгер , Ф.Візер , Е.Бен-Баверк.

Таким чином, можна підбити підсумки аналізу особливостей австрійської школи:

1)в економічному аналізі центр ваги з витрат і затрат переключається на кінцеві результати;

2)вихідним в економічній теорії є суб’єктивне мотивування економічної поведінки людей , а не об’єктивні фактори;

3)в політекономію вперше був внесений принцип граничної корисності; на план- споживання.

4)використання методу робінзонади (ізольоване господарство);

45.Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л.Вальраса та в.Парето.

Один із напрямів політекономії, що виник у 2-й половині 19 ст. Засновник — Л. Вальрас, відомі представники — В. Парето, У. Джевонс, Ф. Еджуорт, И. Фішер, Г. Кассель, К. Вікселль.

Специфічна особливість теоретичних побудов М. ш. - орієнтація на маржиналізм. Активне використання граничних категорій (гранична корисність, гранична ефективність, гранична продуктивність), принципу убування корисності і принципу рідкості ріднить М. ш. з австрійською школою.

Однак місце М. ш. в історії економічної науки визначено тим, що вона надає вирішальне значення математики як методу вивчення економічних явищ. Саме цей принцип об'єднав вчених, які часом сильно відрізнялися за своїм економічними поглядами, в рамках М. ш. Представники М. ш., і особливо Вальрас, бачили в математиці метод для дослідження як приватних, так і глобальних народно-господарських явищ.

Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що має у своїй основі аналіз попиту та пропозиції і містить ряд систем рівнянь, вивів математичне вираження теорії попиту та пропозиції. Складовими ринкової системи були, на думку економістів-математиків раціональні суб'єкти, які безупинно прагнули до оптимуму свого існування, тобто економічному успіху.

Л. Вальрас вважав, що економіка сама через ринок забезпечує такі пропорції, які створюють загальну економічну рівновагу, при якій ефективний попит та пропозиція виробничих послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам.

Йому вдалося побудувати замкнуту модель загальної економічної рівноваги, засновану на граничній корисності. У цій моделі загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю.

Л. Вальрас вважав помилковою трудову теорію вартості і поділяв всіх економічних суб'єктів на дві групи: підприємців і власників продуктивних послуг (праці, капіталу, землі, на його думку, держава повинна забезпечити стабільність грошей, забезпечити безпеку громадян, дати можливість одержати утворення соціального захисту, забезпечити умови ефективної конкуренції і рівності можливостей, земля повинна бути націоналізована, а рента дає необхідні засоби державі). Але головною у його спадщині є теорія макроекономічної рівноваги, але вона є теорією економічної статики, вона не враховує багатьох реальних компонентів — економічний ріст, циклічність і т.д.

В. Парето — послідовник Л.Вальраса. Він відмовився від традиційних для австрійської школи статичних теорій і почав розглядати динамічну рівновагу, при якій змінюються всі параметри економіки. Він увів замість поняття „цінності" поняття „перевага", що має не кількісний зміст, а порядковий. І розглядав не окремі блага, а їхні набори.

Він сформулював закон про зміну розподілу доходу: для того щоб підняти рівень мінімального доходу чи зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити більш швидке збільшення багатства в порівнянні з чисельністю населення. З цього він зробив висновок про те, що інші шляхи (у тому числі і революційний перерозподіл багатства) ведуть тільки до руйнування багатства нації, оскільки максимум добробуту пов'язаний з перетворенням заощаджень у капітал.

В. Парето побудував динамічну систему макроекономічної рівноваги. Увівши поняття „переваг" і „ранжування" корисності, він звів їх до визначеного набору благ і терміну «Парето - ефективний стан економіки» чи «оптимум Парето».

При вивченні проблеми вибору він використовував для характеристики переваг (граничних корисностей), поняття «криві байдужності». Кожна крапка таких кривих відповідає деякій комбінації двох благ, сумарна корисність яких однакова у всіх крапках. Це підвело його до поняття оптимуму, що означає рівноважний стан економіки і характеризується такими основними умовами:

• Зважені (за цінами) граничні корисності рівні для всіх товарів;

• Для кожного суб'єкта сума його доходів дорівнює сумі витрат;

• Запас продуктивних благ використовується цілком.

Здійснений Вальрасом, Джевонсом, Парето аналіз умов рівноваги ринкової економіки справив великий вплив на буржуазних економістів середини 20 століття, які займалися проблемами побудови математичних моделей капіталістичної економіки.

! 46.Кембриджська школа. Економічна теорія А.Маршалла.

Кембриджська школа – один із напрямів західної економічної теорії, що виник наприкінці XIX ст. Його засновник – А. Маршалл, який очолював у 1885-1908 кафедру політичної економії у Кембриджському університеті. Послідовниками Маршалла були А. Пігу та Д. Робертсон.

Головні ідеї кембриджської школи переважно суб'єктивно-психологічний підхід до розуміння економічних категорій, відмова від пошуку об'єктивно існуючих економічних законів, прагнення використовувати фінансово-кредитні важелі для формування теоретичної основи і втручання держави в економіку.

Характерним для представників цієї школи було з'ясування економічних явищ за допомогою математичних методів, оскільки, на їхню думку, багато економічних категорій виникли й розвивались еволюційно внаслідок кількісних змін і мають економічну побудову.

У 1890 побачила світ відома праця Маршалла "Принципи політичної економії". В ній автор виступив проти Марксової теорії трудової вартості і запропонував теорію ціни. Розуміння ціни зводилося до теорії "граничної корисності" – кількісних співвідношень, згідно з якими одні товари обмінювалися на інші. На основі теорії ціни Маршалл обґрунтовував можливість безкризового розвитку економіки, а безробіття характеризував як випадкове явище. З виробничих витрат він вилучав витрати на постійний капітал і додавав прибуток капіталіста. Таке трактування витрат зводило їх до заробітної плати й прибутку Маршалл запровадив категорії, які використовуються в сучасній економіці Заходу "еластичність попиту", "надлишок попиту", "квазірента" та ін.

Послідовник Маршалла А. Пігу у низці праць досліджував питання розподілу та обміну, одним із перших почав розвивати концепцію держави "загального благоденства", обстоював державне втручання в економічні процеси.