40.Економічна думка в Україні у хіх ст.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення в Україні економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилася дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В. Н. Каразін — засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програму, в якій пропонував ліквідувати панщину, замінивши її грошовою рентою, а частину поміщицьких земель передати селянам у вічне спадкування. З метою подолання економічної відсталості В. Н. Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.

У 50—60-х роках ХІХ ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої в Україні був Т. Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової".

У середині XIX ст. панівним напрямом в економічній думці України була класична політична економія. Найвідоміші представники класичної школи в Україні — професор Харківського університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884), М. X. Бунге (1823—1895), професор Новоросійського (нині Одеський) університету М. М. Вольський (1834—1876). Вони були лідерами економічної науки в Російській імперії. Наприклад, Т. Ф. Степанов склав перший підручник з політичної економії, за яким навчалися не лише студенти Харківського і Київського, а й Московського та Петербурзького університетів.

З початку 80-х років ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль у поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. І. Зібера, Г. І. Петровського, Е. І. Квірінга, О. Г. Шліхтера, М. О. Скрипника, В. Я.Чубаря та ін.

В останнє десятиріччя XIX — перші 20 років XX ст. сформувалася українська школа неокласичного напряму, найвідомішими представниками якої були Р. М. Орженцький, Д. І. Піхно, О. Д. Білімович, Є. Є. Слуцький. Зокрема, Є. Є. Слуцький започаткував теорію поведінки споживача, опублікувавши в італійському економічному журналі працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), в якій поєднав аналіз функції корисності з грошовими доходами і споживчим бюджетом. У цей же період значно вплинув на розвиток економічної думки М. І. Туган-Барановський (1865 — 1919) — видатний економіст, організатор науки, педагог. У своїх дослідженнях він розробляв проблеми ринків, промислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації тощо.

41.Економічна думка в Росії у хіх ст.

На розвитку російської суспільної, у тому числі економічної думки ХIX ст. позначились особливості економічного розвитку країни. Якщо на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна думка Росії в тривалій боротьби розробляла проблему переходу від феодалізму до капіталізму, проблему ліквідації кріпацтва. Під назвою декабристів в історію увійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух в Росії в першій чверті ХІХ ст .Кульмінаційним пунктом руху було повстання 14 грудня 1825 року.

Декабристи виступили в умовах панування в країні самовладдя і сваволі царизму. Їх політична програма передбачала знищення самодержавства. Майбутнє Росії вони пов’язували або з республіканським устроєм (П. Пестель, С. Муравйов - Апостол, К. Рилєєв ), або з встановленням конституційної монархії (М. Тургенєв, М. Муравйов). Центральним питанням в їх соціально-економічній програмі було знищення кріпацтва. В його вирішенні намітились дві тенденції, які знайшли своє відображення в аграрних проектах, розроблених, з одного боку, П. Пестелем в “Русской правде “ і, з другого, в проекті М. Тургенєва і М. Муравйова. Криза системи кріпацтва спричинила значне піднесення суспільної думки в усіх її проявах, появу нових її напрямів. Це піднесення було зумовлене цілим рядом передумов. Перш за все суспільно-економічний етап Росії вимагав вирішення назрілих, гострих соціально-економічних проблем, пов’язаних з подальшим розвитком країни. Це послужило активізуючим фактором у піднесенні суспільної думки. Напрями суспільно-економічної думки, які проявились і склались за цих умов, були безпосереднім чином пов’язані з вирішенням проблеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному підходили дворяни-кріпосники (Д. Шелехов, А. Бутовський, Є. Ладижинський, др.) - вони за допомогою політекономії сподівалися здійснити вихід з кризи, пристосувавши кріпацьке господарство до умов товарного виробництва. Дворяни-ліберали ( А. Заблоцький-Десятовський, К. Веселовський, Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов) розглядали кріпацтво як гальмо суспільного розвитку. Був сформований демократичний напрям у критиці кріпацтва. Ідеологами селянства виступали революційні демократи, які розробили дійсно антикріпосницьку програму. Це В. Бєлінський, М. Буташевич-Петрашевський, О. Герцен (1812-1870), М.Огарьов (1813-1877), М.Чернишевський (1828-1889).

В економічній думці Росії другої половини ХІХ ст. пануючим напрямом було народництво. В теоретичному відношенні народництво являло собою різновид утопічного соціалізму, властивого країнам з відсталим рівнем економічного розвитку, переважанням сільського господарства і дрібних виробників. Суть народництва полягала в представництві інтересів виробників з точки зору дрібного виробника, дрібного буржуа. В народництві були виділені дві тенденції - революційна і ліберальна.

Розвиток буржуазної політекономії в пореформеній Росії мав певні особливості, зумовлені капіталістичним розвитком країни.Значне місце в буржуазній політекономії Росії посідали аграрні питання і, зокрема, проблема общини, що не було характерним для Західної Європи.

В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. у буржуазній політекономії Росії виникають і одержують значного поширення нові напрями: соціальний, психологічний, математичний.