Економічна думка Стародавнього Вавилону

Пам'ятка економічної думки рабовласницького суспільства, що збереглася до нашого часу, представлена відомими законами вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Закони Хаммурапі, висічені клинописом на базальтовій плиті у XVIII ст. до н.е., регламентували натурально-господарські відносини, за порушення яких була передбачена не тільки економічна відповідальність.

Отже, кодекс законів не дозволяв руйнування підвалин натурального господарства, регламентував боргове рабство, зміцнював владу рабовласників, гарантував збереження приватної власності й дотримання інтересів царських вождів, хоча зовні був націлений на те, щоб "сильний" не пригноблював "слабкого". Він приділяє особливу увагу зміцненню влади рабовласників над рабами, приватній власності взагалі та охороні інтересів царських службовців; дає можливість зробити висновок про вельми значний розвиток товарно-грошових відносин у Вавилонії.

Давня Індія

У Ш-П століттях до н.е. спостерігається розквіт Стародавньої Індії. Основним джерелом вивчення господарства, соціального ладу та економічної думки Стародавньої Індії є знаменитий трактат "Артхашастра".

Індійський трактат "Артхашастра" (буквально - "наука про користь, про практичне життя") - це збірка порад з питань управління державою. У трактаті описується ідеальна держава з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою, для зміцнення якої допускаються будь-які витрати. Це найважливіше джерело відомостей про суспільні відносини, економіку, політичні інститути Стародавньої Індії. Автором трактату вважають Каутілью (IV ст. до н. е.) - давньоіндійського державного діяча. Автор оповідав про трудове походження багатства й необхідність регулювання процесів розподілу торговельного прибутку між купцями і державою. Однак основними доходами державної скарбниці були податки населення, що сплачували як у натуральній, так і в грошовій формі.

Стародавній Китай

У Стародавньому Китаї економічна думка розвивалася в рамках філософських та політичних учень. Величезний вплив на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного ладу Китаю зробило вчення відомого мислителя Конфуція (Кунцзи - 551-479 рр. до н.е.), який заклав основи конфуціанства - етико-політичного вчення, що докорінно впливало на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного устрою Китаю протягом більш ніж двох тисяч років.Конфуціанство закликало государів (царів) керувати народом не на підставі законів і покарань, а прикладом високоморальної поведінки, не обтяжуючи народ важкими податками і повинностями.

Джерела економічної думки Стародавнього Сходу доводиться розглядати насамперед як джерела про господарський побут давніх народів. По-друге, можна говорити про них як пам'ятки економічної думки, яка передбачає передусім узагальнення практики, умовивід, абстракцію. Тому історію економічної думки часто починають з класичних грецьких мислителів.

Економічні вчення античної Греції

Загалом, на відміну від Стародавнього Сходу, в Стародавній Греції панує античний спосіб виробництва. Його головні ознаки: порівняно широке розповсюдження приватної власності на засоби виробництва, вільних товаровиробників і ринкових відносин; демократичні форми організації влади власників; взаємодія державних, ринкових і громадянських економічних регуляторів.

Ці особливості економічного розвитку Греції визначають певну специфіку суспільно-економічних поглядів. Для економічної думки даного періоду характерне дослідження шляхів зростання доходності домашнього господарства, проблем натурального і грошового обміну, застосування рабської праці у виробництві та створення на цій основі реальної можливості для вільних (в основному аристократів) займатись розумовою працею. В найбільш досконалому вигляді погляди представників античної думки знайшли своє відображення в працях Ксенофонта, Платона і Аристотеля.

КСЕНОФОНТ (430-355 рр. до н. е.)

Афінський аристократ і політичний діяч, землевласник

Основні твори - "Домострой", "Кіропедія"

Мислитель об'єднує проблеми раціонального господарювання у особливу галузь знань - "ойкономію" (від грец "ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон), яка має зосередитись на вивченні законів ведення домашнього господарства.

Господарство для Ксенофонта - це володіння і майно в землеробстві. "Землеробство - мати і годувальниця всіх професій. ... Коли землеробство процвітає, процвітають й інші мистецтва". Основним фактором виробництва, на переконання Ксенофонта, повинна бути праця рабів. Разом з тим, розуміючи її низьку продуктивність, він рекомендує господарям використовувати матеріальні й моральні стимули, вести господарство раціонально.

Ксенофонт є одним із перших учених, які аналізують поділ праці та його вплив на прибутковість домашнього господарства. Фізичною працею мають займатися раби, вільні ж люди мають виконувати функції нагляду і управління.

Ксенофонт вперше в економічній літературі виділяє дві властивості товару: "Цінність - все те, від чого можна отримати користь. ... Земля, вівці, гроші не є цінністю для тих, хто не вміє ними користуватися". Одночасно, він стверджує, що коли річ, якою людина не вміє користуватися, продати, то можна вилучити користь і, тим самим, надати речі цінність.

Мислитель розглядає сутність та функції грошей. Вважає, що гроші - особливий товар, специфічність якого полягає в ненасиченості. Ксенофонт виділяє дві функції грошей - надавати користь і створювати скарби.

Хоча Ксенофонт був прихильником натурального господарства, він все ж вважав за можливе використання торгівлі для збагачення рабовласників.

ПЛАТОН (427-347 рр. до н. е.)

Аристократ, засновник філософської школи - афінської "Академії", в якій викладав протягом останніх двадцяти років свого життя.

Основні твори - "Держава", "Закони"

Коло філософських інтересів Платона багато в чому пояснюється кризою стародавнього грецького полісу, загостренням боротьби між рабами і рабовласниками, між демократичними Афінами і олігархічною Спартою. Саме тому Платон намагається побудувати модель ідеальної держави, здатної примирити існуючі протиріччя.

Ця модель базується на принципах природного поділу праці. Платон обґрунтовує поділ населення в ідеальній державі на три стани: 1) філософи (управляють державою); 2) воїни (охороняють державу); 3) землероби, ремісники, торговці (виробляють продукти). Раби не відносяться до жодного стану, тому що вони - знаряддя праці.

Перший та другий стани не можуть мати ніякої власності та повинні бути звільнені від продуктивної праці для того, щоб викорінити пристрасть до збагачення і таким чином забезпечити правильне управління. Третій стан має приватну власність і забезпечує на її основі існування філософів та воїнів, споживання якими суспільного продукту організується на принципах зрівняльності.

Таким чином, Платон закладає в основу ідеальної держави поділ праці, який походить з протиріччя між багатоманітністю потреб людей і одноманітністю їх здібностей. Поділ праці з'єднує в державі воєдино всі три стани.

Платон вважає, що в державі необхідна торгівля, тому що саме вона обслуговує поділ праці. А оскільки необхідна торгівля, то необхідні й гроші. Вчений виділяє три їх функції: міру вартості, засіб обігу і засіб накопичення скарбів, вважаючи виправданими (справедливими) перші дві, а негативною - третю.

Платон висуває геніальне для своєї епохи твердження про порівняння і рівність товарів, хоча і не відповідає на питання, завдяки чому ці товари є порівнюваними.

АРИСТОТЕЛЬ (384-322 рр. до н. е.)

Учень афінської "Академії" Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник філософської школи афінського "Лікею", в якому займався педагогічною діяльністю

Основні твори - "Нікомахова етика", "Політика"

Аристотель був прихильником натурального господарства, заснованого на рабській праці, а також землеробства як провідної галузі економіки. В історію економічної думки він ввійшов як вчений, який першим виявив певні економічні категорії та їх взаємозв'язки. Найбільш переконливим свідченням цього є аналіз товарного обміну.

У цьому зв'язку Аристотель розмірковує про двоїсту природу споживання кожного блага (товару). Аристотель фактично виділяє дві властивості речі - властивість бути спожитою власником і властивість бути обміняною на іншу річ. Однак зазначені властивості вчений зводить до однієї основи - здатності приносити користь людині.

Аналізуючи процес обміну, Аристотель ставить фундаментальне питання, яке й досі є центром наукових дискусій - чим визначається співвідношення товарів в обміні?Гроші є закономірним результатом процесу обміну, вони є специфічним товаром, який на основі домовленості обслуговує акти обміну і робить всі речі порівнюваними.

За Аристотелем, гроші виконують три основні функції: по-перше, засіб порівняння благ, або (в сучасній термінології) міра вартості, по-друге, посередник в процесі обміну, або засіб обігу і, по-третє, - засіб накопичення багатства.

Отже, гроші можна використовувати як для отримання в процесі торгівлі (обміну) необхідних життєвих благ, так і для наживи за рахунок лихварських операцій. Другий спосіб збагачення, на думку Аристотеля, суперечить принципу справедливості.

Подібне розуміння сутності "справедливого" обміну, розмежування сутності багатства зумовлюється поділом Аристотелем науки на дві сфери - "економіку" і "хрематистику".

Економіка - комплекс знань про господарську діяльність, пов'язану з виробництвом споживчих цінностей. На відміну від економіки, хрематистика повинна вивчати діяльність, націлену на нагромадження багатств у грошовій формі та не пов'язану із створенням реальних життєвих благ.

Варто ще підкреслити, що економічні погляди мислителів Стародавньої Греції Ксенофонта, Платона і Арістотеля стали відправним пунктом для формування економічної науки.