53. Аспекти управління підприємством – інституціональний, функціональний, інструментальний ?
По суті, управління підприємством (менеджмент) полягає у впливі однієї особи або групи осіб (менеджерів) на інші особи (ті, якими управляють) для спонукання дій, що забезпечують досягнення цілей (6). Управління підприємством включає в себе три аспекти: інституціональний ("Хто" управляє "ким"?), функціональний ("як" здійснюється управління і "як" воно впливає на підлеглих?) та інструментальний ("чим" здійснюється управління?).
Рисунок 2.2. Піраміда управління
Розрізняють три рівні управління (див. рисунок 2.2): вищий (1), середній (2) та нижчий (3). Менеджери низової ланки (майстри, начальники змін, зав. відділами тощо) знаходяться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками. Вони в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань, часто безпосередньо відповідають за використання виділених їм ресурсів (сировини, обладнання). Молодші начальники приймають оперативні та короткострокові рішення, наприклад, рішення стосовно робочих місць, усунення перешкод та переговори з підтримуючими службами. їх робота характеризується частими перервами, переходами від однієї роботи до іншої. Прийняті ними рішення реалізуються. Десь біля половини свого робочого часу майстри витрачають на спілкування, головним чином, із своїми підлеглими, частково - з іншими майстрами і зовсім мало - з начальством. Робота молодших керівників координується і контролюється керівниками середньої ланки. Менеджери середнього рівня управління приймають рішення в галузі функціонування, відомчі та тактичні (директори). Менеджери вищого рівня управління приймають стратегічні, довготермінові та загальні рішення (правління, рада директорів).
Чим вище ієрархічний рівень, тим більше зростає об'єм та комплексність функцій, що виконуються, підвищується рівень відповідальності, частка стратегічних рішень і, таким чином, вплив на події на підприємстві і можливість доступу до інформації. Одночасно зростають вимоги до кваліфікації, а також і особиста свобода діяльності менеджерів. Чим нижче ієрархічний рівень, тим більше зростає простота та безперервність робіт, що виконуються, частка оперативних видів діяльності і частота перевірок.
Філософія та політика підприємства
Важливим завданням управління підприємством є визначення політики та філософії діяльності підприємства (6). "Зверхні принципи діяльності" (філософія підприємництва) включають такі головні вимоги відносно відношення менеджерів до учасників підприємницької діяльності, зокрема, їх готовність нести відповідальність за працівників підприємства та вкладників капіталу; оточуючого середовища, зокрема, відповідальність за відношення до громадськості та екологічного середовища; соціально-технологічних змін; підприємницького ризику, зокрема, їх готовність або неготовність до ризику.
Розрізняють структурну політику (підприємства) та політику процесу (6). До структурної відносять політику: створення перспективного та діє спроможного підприємства; правової форми; політику, що визначає відношення власника до підприємства; коопераційну політику, що займається співробітництвом різних підприємств; політику концентрації та розукрупнення; політику ліквідації.
Політика процесу включає цілі, засоби та шляхи функціонування окремих сфер діяльності підприємства. Зокрема, сюди входять: політика придбання (розпорядження сировиною, допоміжними і необхідними для виробництва матеріалами та запасними частинами, а також платними послугами); інвестиційна політика відносно обладнання (використання, утримання та відбраковка обладнання); кадрова політика (набір, зайнятість, оплата праці, підвищення кваліфікації та звільнення зайнятих у виробництві); фінансова політика (виплата та покриття необхідних витрат); виробнича політика (організація системи виробництва, розміри партій виробів, послідовність їх обробки); політика звітності про діяльність підприємства.
"Філософія підприємства" визначається загальними формулюваннями, що положенні в основу цілей його діяльності. Філософія підприємства пояснює його існування і діяльність, дає характеристику його управління і основні уявлення про те, чим, власне, підприємство повинно бути.
Філософія підприємства описує господарську одиницю (хто ми?); мету (що ми хочемо?); сферу діяльності (що ми робимо?) та норми поведінки. У філософії підприємства концентруються основні цінності, які для співробітників повинні слугувати орієнтирами в їх діяльності. При цьому підприємство розглядають як:
1) соціальну організацію, в якій працівники можуть вільно проявляти та розвивати свої здібності;
2) виробник продуктів, що знаходять попит;
3) конкурент іншим виробникам продуктів, що переслідує мету утримувати, розширяти та розвивати власний ринок;
4) соціальний інститут, що враховує інтереси всього суспільства;
5) частину вільного господарчого укладу, прибічником якого воно являється;
6) творця екологічно чистих товарів та способів виробництва. Принципи підприємства - це його основний закон (устав), що
чітко і ясно формулює загальні директивні положення про бажану поведінку всіх його членів. Принципи підприємства включають в себе наступні положення:
1) загальні термінові цільові установки - цілі, пов'язані з підприємством, працівниками, оточенням (склад і розвиток підприємства, забезпечення ринку, соціальні цілі);
2) концепції, пов'язані з ринком - види продукції та послуг, що плануються до виробництва; перевід конкурентної продукції на освоєні ринки; можливі ринки; ринкові сегменти (споживчі групи) яким необхідно надати перевагу;
3) принципи, пов'язані з управлінням — розробка мети, прийняття рішень, планування, розв'язання конфліктів, інформування, мотивація; види контролю і його виконавці, оцінка досягнень, підвищення кваліфікації, стилі управління;
4) принципи, пов'язані з працівниками - вимоги при запрошенні на роботу, мотивація, кооперування, творче, підприємницьке мислення, розкриття індивідуальних можливостей, прийняття на себе відповідальності, оцінка працівників і допомога їм;
5) принципи зовнішніх зв'язків - клієнтура, постачальники, вкладники капіталу, конкуренти, суспільство, держава. Зокрема, принципи, що торкаються чесних помірних дивідендів, якості, сервісу, тривалості зв'язків, захист зовнішнього середовища, суспільних зобов'язань, інформації.
Дотримання принципів підприємства може забезпечуватися тим, що вони приймаються до уваги при оцінці працівників, визначенні окладів і плануванні пересування по службі. При порушенні цих принципів можуть бути винесені догани або попередження, а при багаторазових порушеннях - пересування на нижчу посаду аж до зняття з керівної посади або звільнення.
„Неперсональне" управління
Спеціалісти з менеджменту (6) розрізняють неперсональне і персональне управління. При неперсональному управлінні, вплив на підлеглих і процеси здійснюються без прямої участі менеджерів. Неперсональне управління забезпечується наступними прийомами:
1) надання засобів на життя - шляхом забезпечення необхідного для існування мінімуму продуктів харчування, житла, грошей;
2) соціалізація. Прямі управлінські заходи стають зайвими при використанні відповідних норм та зразків поведінки (наприклад, за допомогою навчання, виховання і освіти);
3) диференціація - створення різниці в положенні або в стимулюванні до праці керованих (наприклад, в розмірі заробітку, в положенні на ієрархічній драбині);
4) профорієнтація. Спеціалісти за допомогою своїх знань допомагають колегам зорієнтуватися;
5) самоорієнтація. При самоорієнтації поведінка визначається внутрішнім спонуканням (внутрішньою мотивацією);
6) технологія - наприклад, визначення робочого ритму машинами тощо;
7) обмеження задач. Визнання і критика з боку менеджера стають зайвими, якщо інформація про успіх або невдачу роботи залежить, в першу чергу, від споживачів, одержується від них згідно з результатами виконання завдання (наприклад, прямі контакти працівників зовнішньої служби та клієнтів, кухаря та відвідувача в ресторані). При цьому безпосередня інформація замінює мотиваційні зусилля управління;
8) бюрократія. За допомогою формальної системи організації, з правилами та розпорядженнями щодо дій (бюрократія) методи виробництва стандартизуються і обмежуються простором дії. Бюрократія виконує роботи по контрактам і інструкціям, несе особисту відповідальність;
9) створення груп. За допомогою створення груп можлива заміна роботи менеджера: притаманний групі стимул знижує ступінь необхідності мотивації. При цьому також знижується потреба контролю;
10) інституціоналізація. Функція менеджера - "особиста відповідальність" - повністю замінюється від імені органу - "підприємства".
54. Управління підприємствами різних організаційно-правових форм ?
До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:
• цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
• спосіб формування стартового капіталу;
• методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
• організаційна форма та методи управління підприємством;
• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
• форми власності майна, що використовує підприємець;
• форма організації виробництва тощо.
Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.
Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.
Розрізняють два типи таких об'єднань:
Перший тип об'єднаньмає договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.
Мал 2.1. Класифікація суб'єтів господарювання:
АТ – акціонерне товариство; МП – мале підприемство; СП – спільне підприемство; ФПГ – фінансово-промислова группа.
Другий тип об'єднаньмає форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.
Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.
Мотиви об'єднання можуть бути такі:
1) диверсифікація виробництва;
2) придбання виробничої бази або джерел сировини;
3) скорочення капітальних витрат та зменшення ризику при створенні нових виробничих потужностей;
4) проникнення на новий ринок збуту продукції;
5) освоєння нових видів діяльності;
6) розширення діючого виробництва;
7) придбання нових каналів реалізації товарів або надання послуг;
8) підвищення ефективності маркетингу;
9) прагнення уникнути сезонної або циклічної нестабільності виробництва;
10)комплексне використання сировини, матеріалів, відходів виробництва;
11) реалізація складних інвестиційних та інноваційних проектів;
12) зниження за допомогою партнерів витрат виробництва тощо.
55. Функціональні та між функціональні зв’язки ?
Функціональний — допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами. Між лінійними керівниками і посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних і апаратних органів управління та відносини між ними утворюють систему управління підприємством.
Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.
В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий чи управлінський підрозділ) має своє певне місце та відповідні зв'язки, які і забезпечують їх взаємодію. Зв'язки наведених елементів системи управління
поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.
Лінійні зв’язків виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор — начальник цеху — майстер). Ці зв'язки з'являються там, де один керівник адміністративно підпорядкований іншому.
Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях управління. Але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху — начальник планового відділу).
Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами одного і того ж рівня управління (начальник цеху ~ начальник цеху).
Характер зазначених зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління.