44. Системний підхід в управлінні за визначенням р. Акоффа ?

Системний підхід до управління – це не набір якихось загальновизнаних принципів управління, – це спосіб мислення по відношенню до організації та управління в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Як спосіб управління, системний підхід ґрунтується на розумінні об’єкта управління як цілісності, на виявленні різноманіття його внутрішніх і зовнішніх зв’язків; сукупність пов’язаних, узгоджених методів і засобів управління економікою, галуззю, підприємством, підрозділом та ін.

Сутність системного підходу до управління полягає в наступному: формулювання цілей та встановлення їхньої ієрархії до початку будь-якої діяльності, пов’язаної з управлінням; отримання максимального ефекту, тобто досягнення поставлених цілей шляхом порівняльного аналізу альтернативних шляхів та методів досягнення цілей та здійснення вибору; кількісна оцінка цілей та засоби їх досягнення, заснована на всебічній оцінці всіх можливих і планованих результатів діяльності. Поява системного підходу до управління дозволило інтегрувати позитивні моменти всіх шкіл, які в різний час домінували в науковому менеджменті. Іншим найважливішим внеском системного підходу в теорію і практику управління стало визнання маркетингу як найважливішої функції управління [15].

Управління організацією з використанням системного підходу дає змогу здійснити аналіз різних за своєю природою і складністю об’єктів з єдиної точки

зору, виявити при цьому найважливіші характерні риси функціонування системи і врахувати найбільш істотні фактори, що впливають на її розвиток. При цьому передбачається підпорядкованість цілей і результатів підсистем загальносистемній цілі. Безперечною перевагою системного підходу є спрямування на слабо структуровані проблеми, пошук оптимального варіанта їх вирішення [6].

Стисло сформулюємо основні етапи системного управління підприємством:

1. Визначення місця підприємства в галузі і регіоні, місії підприємства.

2. Постановка мети.

3. Розчленовування системи на складові і детальне вивчення кожної підсистеми.

4. Виявлення факторів, що впливають на підсистеми і систему загалом, їх угрупування і ранжування.

5. Пошук відхилень існуючого стану системи від заданого.

6. Визначення об'єктивних і суб'єктивних причин відхилень.

7. Встановлення основних способів, методів і засобів приведення системи в заданий стан.

8. Пошук власних ресурсів, необхідних для вирішення проблеми.

9. Придбання додаткових ресурсів.

10. Реалізація запланованих дій.

11. Контроль і аналіз результатів.

Системний підхід до управління персоналом передбачає урахув

За визначенням Р. Акоффа [15] системний підхід в управлінні ґрунтується на тому, що будь-яка організація є системою, що складається з частин, кожна з яких має свої власні цілі. Стратегічне управління також розглядається як система.

45. Підприємство як складна соціально-економічна система ?

Не викликає сумніву той факт, що будь-яке підприємство для того щоб вижити на ринку та зберегти свою конкурентоспроможність повинно час від часу вносити зміни в свою господарську діяльність ( економіко - соціальна система, у відповідності з системними принципами, адаптується до змінних умов зовнішнього середовища). Принципово важливе питання: як підприємство може протистояти існуючим змінам зовнішнього середовища, яки виникають непередбачено, а також за допомогою яких дій зберегти свою життєздатність та досягти стратегічних цілей в ринкових умовах господарювання.

Підприємство ( з точки зору системного підходу) – це система, яка складається з зв’язаних та керуючих елементів, що виробляє визначений продукт та потребує ресурси. Тип такої системи – економіко – соціальна, відкрита, складна система з різноманітними зв’язками між елементами.

Результатом роботи підприємства є прибуток; управляючи зв’язки системи створює менеджмент. Цілі підприємства як системи –виживання та розвиток.

Системний аналіз починається з уточнення чи формулювання цілей конкретної системи управління та пошуку критерію ефективності, який, як правило, виражається у вигляді конкретного показника. Як правило, більшість підприємств є багатоцільовими, що витікає з особливостей їх розвитку, фактичного стану в конкретний період часу, а також стану навколишнього середовища (геополітичні, економічні, соціальні чинники). В дослідженнях складних відкритих систем важливу роль грає принцип обліку їх взаємодії з зовнішнім середовищем.

Ключовими відношеннями, які описують підприємство як систему, є відношення постачальник – споживач, де підприємство одночасно є споживачем ресурсів (на вході) та постачальником товарів та послуг (на виході). Ці відношення ідентифікують систему як „ чорний ящик”.

Управління (у системній термінології) – це взаємодія управляючої та що управляється систем з метою трансформації системи що управляється з заданими цільовими характеристиками. В загальному вигляді управління – подолання невизначеності.

Сучасні економіко – соціальні системи відрізняються великою кількістю елементів і зв’язків між ними, високою ступеню динамічності, наявністю нефункціональних зв’язків між елементами, дією різних за своїм характером перешкод. Процеси, які проходять в цих системах, погано формалізуються.

Сучасний керівник все більш пізнає той факт, що підприємство, яким він керує не є ізольованою, незалежною організацією. Воно уявляє собою лише частину великої системи, що оказує на підприємство багатоплановий вплив.

46. Підприємство як машина, організм, організація ?

…

47. Класифікація чинників зростання ефективності (продуктивності) підприємств ?

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Перший з напрямків підвищення ефективності діяльності підприємства — ресурсний — відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

• зменшення обсягів незавершеного виробництва;

• удосконалення системи матеріально-технічного

•забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

• прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

• зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

• проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

• забезпечити обгрунтоване нормування витрат матеріалів;

• організувати використання вторинних ресурсів;

• створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

• акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

• внутрішньозмінні втрати робочого часу;

• втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

• рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;

• аналіз системи стимулювання працюючих;

• визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, -- від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.

Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий ~ організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.