1. Основна мета і функції менеджменту ?

Менеджмент повинен забезпечувати успішне функціонування організації, результатом діяльності якої є прибуток, а також певні гарантії для її майбутнього, оскільки нагромадження прибутку у вигляді різноманітних резервних фондів дає змогу обмежувати й долати ризики, зумовлені змінами ринкової ситуації.

Основні функції менеджменту

Планування

Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано. Керівництво організації повинно знайти відповіді на такі запитання:

• Де ми знаходимося в цей час? (Оцінити слабкі та сильні сторони організації у сфері фінансів, маркетингу, виробництва, трудових ресурсів).

• Куди ми хочемо рухатися? (Оцінити можливості та загрози в навколишньому середовищі: конкуренція, екологічні умови, постачання, якими повинні бути цілі та як їх досягти).

• Як ми збираємося це зробити?

Організація

Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Наприклад, якщо у вас є план побудови будинку, то організація його виконання передбачає, зокрема, підбір та розміщення відповідних робітників, придбання та доставку необхідних для будівництва матеріалів.

Мотивація

Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Серед німців існує таке прислів'я: «Хто виробляє, той не керує, хто керує, той не виробляє». Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні:талант, знання та вміння.

Контроль

Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.

Названі функції управління потребують прийняття рішень; для їх здійснення необхідна комунікація, тобто обмін інформацією, яка необхідна для прийняття правильного рішення.

2. Виробнича структура підприємства та її характеристика ?

Відповідно до ст.64 ГКУ, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Функції, права та обов'язки таких структурних підрозділів визначаються положеннями про них, затвердженими статутом підприємства.

Підприємство самостійно визначає свою виробничу структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Воно має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Отже, виробнича структура підприємства представляє собою сукупність керованих ланок (цехів, дільниць, господарств тощо), об'єднаних технологічними чи кооперованими зв'язками. Вона відображає склад структурних підрозділів виробництва як суб'єкта управління (рис. 3.9).

У складі підприємств виділяють основні, забезпечувальні і обслуговуючі цехи та господарства.

Господарство - адміністративно і організаційно відокремлений структурний підрозділ підприємства, який виконує комплекс виробничо-управлінських функцій. Розрізняють інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне і складське господарства.

Цех - адміністративно відокремлена (за предметними, технологічними чи функціональними ознаками) виробнича одиниця (ланка) підприємства. Його основним завданням є виготовлення виробів відповідної якості в обсязі і асортименті, передбачених планом, з дотриманням встановлених техніко-економічних показників.

Основні цехи підприємства беруть участь в різних стадіях виробництва продукції, яка визначає характер спеціалізації підприємства. Вони поділяються на 3 групи:

- заготівельні цехи;

- обробні цехи;

- складальні цехи.

Заготівельні цехи здійснюють попереднє формоутворення продукції, (штампувальні, ливарно-заготівельні, пластмасові операції тощо).

В обробних цехах здійснюється механічна (автоматно-токарний цех), хімічна (гальванічний цех), термічна, електрична, ультразвукова та інші способи обробки продукції.

Складальні цехи здійснюють загальну та вузлову збірку продукції.

Забезпечувальні цехи призначені для забезпечення виробничого процесу інструментом, всіма видами енергії і ремонтними роботами. До них відносять інструментальні, ремонтні, енергетичні господарства, а також експериментальні цехи, які беруть участь у підготовці й освоєнні нових видів продукції і підпорядковані відділу головного конструктора.

Обслуговуючі цехи і господарства надають всім підрозділам підприємства транспортні, завантажувально-розвантажувальні та складські послуги.

Найменшим структурним підрозділом підприємства є дільниця, яка об'єднує споріднені робочі місця, пов'язані виробничими, технологічними чи будь-якими іншими ознаками.

На вибір виробничої структури підприємства впливають три основні фактора:

1. Характер продукції та основні технологічні процеси її виготовлення.

2. Обсяг виготовлення продукції.

3. Ступінь спеціалізації підприємства і кооперування його з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Характер продукції та основні технологічні процеси її виготовлення визначають профіль і склад цехів підприємства. Обсяг виготовлення продукції визначає кількісний склад цехів підприємства та їх розміри. Виробнича структура підприємства в значній мірі залежить від ступеня його спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами. В основу організації цехів на підприємствах покладений принцип їхньої спеціалізації за видами виконуваних робіт {технологічна спеціалізація) чи за видами виготовлюваної продукції {предметна спеціалізація).

Слід зауважити, що предметний принцип спеціалізації цехів є дещо ефективнішим, ніж технологічний, тому що забезпечує такі переваги:

- посилення відповідальності за якість, кількість і час виготовлення продукції;

- значне скорочення тривалості виробничого циклу;

- спрощення оперативного планування і управління цехом;

- встановлення тісних зв'язків між працівниками, які беруть безпосередню участь у виробничих процесах, що найбільш повно відповідає бригадній формі організації праці.

Структура підприємства і його цехів повинна бути побудована раціонально для заданих умов виробництва, сприяти прямоточному руху матеріалів, заготівель, деталей та вузлів в межах конкретного цеху та між цехами. Під час організації виробничих процесів слід менше передбачати виробничих стиків, як і під час організації виробничої структури підприємства, оскільки зайві стики та організаційні зв'язки ускладнюють процеси планування й управління виробництвом.

3. Соціальна орієнтація сучасного менеджменту ?

Глибоко помилково розглядати специфіку, способи реалізації та критерії цивілізованості у відриві від реалій соціального та економічного життя, проблем і завдань російського суспільства і держави. Не можна розглядати і проблеми цивілізованості, а відриві від підприємця, власника, одноосібного чи колективного. Менеджер, в тому числі і топ-менеджер - генераний директор, президент, голова ради директорів і т.д., - у переважній більшості випадків наймані працівники. Не можна помилятися з приводу їх повної самостійності. Вони мають право творити все що завгодно, не рахуючись з договірними умовами при наймі, розробленою до них або без них місії підприємства, ігноруючи вказівки та рекомендації наймача, який не втручався в дрібниці поточної діяльності, але дає принципові настанови, оцінює по найважливіших критеріїв його роботу. Якщо менеджер буде ігнорувати це, не буде діяти з оглядкою на установки та оцінки підприємця, то він втратить роботу. Тому проблема цивілізованого менеджменту - це і проблема цивілізованості підприємця, його взаємин з топ - менеджерами, єдності підходів щодо принципових питань. Саме тому проблеми цивілізованого менеджменту можуть вирішуватися лише в єдності з підприємництвом.  Найважливішою ознакою цивілізованості підприємництва та обслуговуючого його менеджменту виступає їх соціальна орієнтованість. У широкому розумінні соціальні орієнтації - це проявляється в економічній та менеджерської діяльності постійне прагнення його суб'єкта (власника власності, підприємця, менеджера) приносити користь не одному собі, але й одночасно і найманим працівникам, сприяти вирішенню поточних і перспективних завдань, які стоять перед російським суспільством і державою, інакше кажучи, забезпечувати гармонійне поєднання власних інтересів з суспільною корисністю. Підприємці іменеджери, досягаючи своїх цілей, залежать від оточуючих соціальних чинників, від їх сприятливості для себе, і разом з тим, бажаючи або не бажаючи цього, впливають на них. Виживання підприємств залежить від збалансованості взаємодії з навколишнім середовищем, іншими організаціями, людьми, нормами, від вирішення питань взаємовигідності існування та діяльність один перед одним.  У розвинених країнах питання про соціальну орієнтованість переріс у питання про соціальну відповідальність підприємців та менеджерів. Вона, як пише П. Дракер, ... не може більше грунтуватися на припущенні про те, що особисті інтереси ведуть до суспільного блага і що особисті інтереси і загальне благо можуть розглядатися незалежно і не мають ніякого відношення один до одного. Навпаки, вона вимагає від менеджера прийняття на себе зобов'язань перед суспільством і підпорядкування своїх дій етичним стандартам. Він також повинен стримувати свої особисті інтереси і спонукання, якщо це йде врозріз із суспільним благом.  Будь-яке підприємство перебуває в системі соціально-економічних зв'язків, залежностей і впливів, внутрішніх і зовнішніх, близьких та відокремлених. Їх можна наочно представити у вигляді соціально-економічних кіл (рисунок 1). Підприємство залежить від того, що відбувається в цих колах і саме впливає на них, незалежно від того, чи розуміють це підприємець і менеджер чи ні.  1. Підприємство вносить свій корисний внесок в життя громадян регіону, а частково і суспільства, держави (кола другої та четвертої) виробленої і запропонованої споживачам продукцією, сприяючи підвищенню якості життя, добробуту і розвитку. Необхідно цивілізоване використання права на свободу підприємництва для пропозиції товарів і послуг, що відповідають різноманітним життєвим потребам громадян і суспільства і сприяють подоланню проблем. Цей внесок соціально корисний, якщо продукція, що випускається якісна і відповідає стандартам ринку. Не припустима особиста нажива шляхом заподіяння шкоди людям, умов їх життя, суспільства, природи і державі.  Соціальна відповідальність перед споживачами нині включає: психологічно культурне та етичне обслуговування, чесне інформування покупців про особливості товару і пропозицій, безпека і довготривалість товару, передпродажне післяпродажне обслуговування, ввічливу і негайну реакцію на претензії, гарантійний ремонт або заміну, довгострокове задоволення потреб покупців (наприклад, поставкою спеціальних для даного товару витратних матеріалів, запасних частин, періодичного обслуговування, ремонту з наданням пільг), чесну рекламу, визнання прав осіб, органів і організацій, яким законодавчо полічена обов'язок контролю підприємницької та управлінської діяльності. 

4. Система управління підприємством і його структура ?

Управління в широкому розумінні — це діяльність, спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів), яка є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Загальні принципи управління підприємством, що закріплені в Господарському кодексі:

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника відносно господарського використання свого майна та принципів самоуправління трудового колективу.

2. Наймання (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства та реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

3. Рішення щодо соціально-економічних питань, які стосуються діяльності підприємства, виробляються та приймаються органами управління за участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

4. Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції щодо управління підприємством здійснює правління.

Крім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідним й доцільним, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

5. Процес менеджменту та його етапи ?

Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації для досягнення певних цілей.

Характеристика етапів розвитку менеджменту Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту: 1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. 2 етап.Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. 3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок. 4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення. 5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів. 6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів. 

6. Загальна характеристика інноваційного менеджменту ?

Інноваційний менеджмент як система — це комплекс неформальних і

формальних правил, принципів, норм, методів, ціннісних орієнтирів,

організаційних форм, зв'язків і економічних відносин, які регулюють різні

сфери інноваційної діяльності.

Інноваційному менеджменту, як і будь-якій Іншій системі притаманні

такі якості: взаємозв'язок і взаємодія всіх компонентів системи; цілісність,

узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації;

адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів

організаційної структури функцій управління; багатофункціональність І

багатоаспектність, і до реалізується через здатність до переналагодження, пе-

реорієнтації, оновлення відповідно до змін середовища.

З позицій підприємства (корпорації) механізм управління Інноваційною

діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення

конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які

забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за

допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалів підприємства.

Таким чином, інноваційний менеджмент — це сукупність економічних,

мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління

інноваційною діяльністю конкретного об'єкта управління з метою одержання

найоптимальнішим шляхом економічних результатів цієї діяльності.

Управління інноваційною діяльністю фірми, корпорації передбачає:

• розроблення інноваційних цілей розвитку;

• створення системи інноваційних стратегій;

• аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та

ризику;

• аналіз інноваційного потенціалу фірми;

• оцінку ситуації на ринку;

• пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

• прогноз ситуації на ринку;

• формування інноваційного та інвестиційного портфеля, розроблення

проектів;

• планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у

виробництво;

• удосконалення організаційних структур управління;

• управління персоналом;

• оцінку ефективності інноваційної діяльності; « процедуру прийняття

управлінських рішень;

• вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

• дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність ринку,

умови й еластичність попиту тощо);

• прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової

продукції (на цій підставі приймаються рішення про розміри виробничих

потужностей, обсяги капіталовкладень);

• дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних

процесів;

• аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

• розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з

конкурентом;

• вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на ринку

7. Основні завдання і принципи «Менеджменту» ?

Сучасний процес управління базується на таких основних принципах менеджменту:

1. Принцип цілеспрямованості - це спрямовування діяльності будь-якої організації на досягнення загальних цілей та виконання поставлених планових завдань.

2. Принцип урахування потреб та інтересів - задоволення потреб та інтересів працівників організації з метою досягнення загальних цілей.

3. Принцип науковості - передбачає побудову всієї системи управління на найновіших досягненнях управлінської науки. Спонукає органи управління впроваджувати інновації в управлінський процес.

4. Принцип системності - передбачає системний аналіз кожної управлінської дії, кожного рішення органів управління щодо діяльності організації як системи, яка складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних підсистем елементів.

5. Принцип взаємозалежності - передбачає взаємозалежність внутрішніх змінних організації (структура, цілі, ресурси, технології, працівники). При цьому на внутрішнє середовище організації постійно впливають чинники зовнішнього середовища та викликають відповідний вплив з її боку.

6. Принцип оптимального поєднання централізації і децентра­лізації управління - спрямований на те, щоб сформувати опти­мальний рівень делегуванням вищим управлінським керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення сприятливого психологічного клімату в організації і високих кінцевих результатів її діяльності. Тобто, цей принцип спрямований на вирішення проблеми розподілу повноважень з прийняття рішень на кожному рівні субпідрядності. Він покликаний сформувати оптимальний варіант, при якому централізовано приймаються стратегічні рішення, а оперативне управління здійснюється децентралізовано, коли повноваження делегуються нижчому рівню управління.

7. Принцип єдиноначальності - передбачає наявність єдиного органу управління, який здійснює керівництво та управлінську діяльність з метою досягнення загальної мети організації. Відповідно до цього принципу кожний співробітник має отримувати розпорядження тільки від одного керівника-управлінця і підпорядковуватись лише йому одному. При цьому кожний працівник повинен суворо відповідати за довірену йому ділянку роботи. Але усю повноту відповідальності за діяльність організації несе одна особа - керівник, управлінець.

8. Принцип мотивації - спонукає керівників-управлінців до підвищення ефективності програми мотивації.

9. Принцип правильного добору і розстановки кадрів - передбачає підбір кадрів тільки за діловими якостями на основі правил офіційного відбору.

10. Принцип економічності - передбачає збалансованість витрат, підвищення ефективності та продуктивності праці, максимізації прибутку при мінімальних витратах.

11. Принцип оптимального поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні - передбачає втручання держави в економічну діяльність суб'єктів ринку. Держава в сучасних ринкових відносинах здійснює правову регламентацію управлінського процесу, визначаючи ступінь самостійності суб'єктів господарювання. Кожен учасник процесу управління повинен знати нормативні акти (закон, постанови, інструкції тощо), які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання цього принципу стабілізує процес управління. Усі названі принципи менеджменту взаємопов'язані. Їх не можна ділити на більш і на менш важливі. Упущення або недостатнє врахування одного із них у процесі управління може призвести до зниження ефективності управлінських рішень. Таким чином, закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади управлінської науки, її розвиток в сучасних умовах.

8. Роль державного управління в активізації інноваційної діяльності ?

9. Система управління інноваційним процесом ?

Управління інноваціями є складовою частиною інноваційної діяльності і вирішує питання планування і реалізації інновацій­них проектів, розрахованих на значний якісний стрибок у вироб­ництві, підприємництві, соціальній сфері. У широкому розумінні стратегічне управління пов'язано з процесом передбачення гло­бальних змін в економічній ситуації, пошуком і реалізацією великомасштабних рішень, що забезпечують його виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлення майбутніх чинників успіху. В управлінні інноваціями оперують складними цілями, що покликані вирішувати завдання:

• зіставлення існуючого стану з бажаним — функція ініціативи;

• вироблення керівних вимог до дії — інструмент управління;

• визначення критеріїв оцінки інформації і вибору альтернатив — прийняття рішень;

• забезпечення безконфліктного співіснування осіб, що при­ймають рішення — інструмент координування;

• створення передумов. Розрізняють такі види цілей:

• за охоплюваною ціллю (загальна частина);

• за значенням (головна, другорядна);

• за грошовим виразом (грошовий, безгрошовий);

• за кількістю перемінних у цілі (одно - і багатоперемінні); «за предметом цілі ( на загальний і виробничий результат);

• за місцем в ієрархії цілей (вищі, проміжні і нижчі);

• за взаємним співвідношенням цілей (комплементарні — що доповнюють, індиферентні — байдужі і конкуруючі цілі).

10. Критерії відбору нововведень ?

Друга модель поширення інновацій характеризує внутріш-ньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації. Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції. На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві. До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності. Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій. Інновації продукції можуть розглядатися з погляду: • нового використання вже відомого продукту; • зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту; • фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів); • винаходу справді нового продукту. У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися: • наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект); • впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект). Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень— завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.

11. Управління формуванням та рухом фінансових ресурсів підприємства?

Кредитування на відміну від бюджетних асигнувань здійснюється з дотриманням принципів поворотності, строковості, платності, забезпеченості.

Забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність фінансових ресурсів веде до небезпечності виробничого процесу. Нераціональне і неефективне їх використання звужує виробничі та фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання фінансових ресурсів веде до банкрутства підприємства.

Перехід до господарювання в ринкових умовах потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів підприємств. Так, сьогодні важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить внескам фізичних та юридичних осіб. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від центральних і місцевих органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позикових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств.

Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства, його платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Водночас висока питома вага залучених та позикових коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

12. Управління персоналом в умовах підприємста ?

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством, випуск продукції, яка була б конкурентоспроможною на зарубіжних ринках, залежить не тільки від технічного оснащення підприємства, наявності сучасних технологій, чітко поставленої системи контролю якості продукції, маркетингових досліджень ринкового середовища та послідовного впровадження концепції просування товарів на зарубіжні ринки, а й від кваліфікації співробітників підприємства, ефективного управління персоналом. Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху у реалізації його стратегії розвитку.

Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов'язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні — як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані — як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов'язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.

Знаходження управління персоналом

Розвивається в трьох напрямах:

• більше розвивається на практиці;(як практична діяльність)

• є індивідуально зорієнтованим на працівника, як особистість і надає послуги по задоволенню потреби;

• зорієнтований на майбутнє.(вписується у стратегію організації)

Як сфера практичної діяльності УП- це система взаємозв'язаних організаційно-економічних заходів по створенню умов для нормального функціонування, розвитку ефективного використовування кадрового потенціалу організації.

Управління персоналом стоїть у центрі управління організації. Управління організації стоїть в управлінні бізнесом. (схема «Знаходження управління персоналом»)

Предметом менеджменту персоналу є управління працівниками у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу. Основною метою менеджменту персоналу є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищеннякваліфікації та стимулювання його до високоефективної праці. Для досягнення цієї мети, насамперед, потрібно чітко з'ясувати особливості управлінської праці.

Управління персоналу має 4 рівні:

• Оперативний — домінує кадрова робота.

• Тактичний — домінує, власне, управління персоналом.

• Стратегічний — домінує управління людськими ресурсами.

• Політичний — домінує робота по розробці кадрової політики

13. Еволюція розвитку і принципи менеджменту?

З огляду на вказане випливає, що XX століття в економічному плані ознаменувало собою великі перетворення, зокрема, друга промислова революція сприяла виникненнюта успішному використанню менеджменту, в т. ч. виробничого та фінансового менеджменту, а також маркетингу й логістики. Як видно з опрацьованої нами іпредставленої на рис. 1.1 аналогової моделі, еволюція вказаних наукових теорій являє собою сукупність "вбудованих" етапів (ланок) за принципом "телескопічної антени".

Етапи розвитку світової економіки

Назва етапу	Початок етапу	Причини виникнення	Основні результати
Перша проми­слова револю­ція	XVIII- початок XIX ст.	Запровадження у про­мисловість паровоїенергетики	Кінець пануванню аграрного сектора і перехід до машин­ного виробництва
Друга проми­слова револю­ція	кінець XIX -   початок XX ст.	Освоєння електро­енергії, а також систе­матизація і керова­ність процесом техно­логічних нововведень	Прогнозований технологіч­ний процес, заміна локаль­них господарських систем національними
Третя проми­слова револю­ція	70-80-ті pp. XXст.	Бурхливий     розвиток мікроелектроніки, комп'ютерних  та  ін­формаційних техноло­гій	Надання переваг продуку­ванню й використанню знань, перехід від національ­них господарських системдо глобальної економіки

Розвиток менеджменту

Незважаючи на давню історію практики менеджменту, він як наукова дисципліна сформувався у відповідь на виклик автоматизації виробництва і став визнаним і широкорозповсюдженим тільки на початку минулого століття. У 1911 році Ф. У. Тейлор опублікував свою працю "Принципи наукового управління", яка вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження.

Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали:

        етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва—школа наукового управління (1885-1929 pp.), школа "фордизму" (1899-1945 pp.), класична абоадміністративна"школа (1920-1950 pp.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій;

        етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків — школа психології та людських відносин (1939—1950 pp.), школа поведінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності;

        етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини ми­нулого століття) - пов'язаний із виникненням на підприємствах проблемперевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом;

        етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важ­ливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управ­лінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики;

        етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х років минулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, ді­ яльність якої постійно залежить від змінного набору обставин;

14. Сучасні принципи менеджменту ?

До сучасних принципів менеджменту проф. Шегда А. відносить такі: пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність; висока якість; доступні ціни; опора на загальнолюдські цінності; моральність; допомога іншим підприємцям у досягненні успіху; високі стандарти діяльності; орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності; орієнтація на кінцеві результати діяльності; прагнення до нововведень; збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент; усвідомлена відповідальність за результати справи фірми; уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми; розвиток усього кращого в людях, їхніх умінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно; розв´язання нових проблем новими методами; опора на об´єктивні закони і реальність ринкових ситуацій; наслідування лідерів; орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання; використання конкуренції, тому що монополія - ворог високої продуктивності; чіткий, ясний і короткий виклад думок, суджень і аргументів; вчинки рішучі, але виважені, що враховують близькі й віддалені наслідки; виправлення помилок; концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах; вироблення реалістичних, простих, чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій; відчуття себе членом команди-переможниці. Успіх забезпечують професійні знання, досвід і вміння робити конкретні справи; розширення і поглиблення зв´язків фірми із зовнішнім оточенням. Чим більше зв´язків, тим більше гармонії, узгодженості, продуктивності в діях менеджера.

15. Адміністративні методи управління та їх сутність ?

Адміністративні методи — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління).

Організаційні методи управління застосовуються в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації. Це організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування.

Оперативно-розпорядчі методи управління застосовуються за умови, коли вже визначені права і обов'язки структурних підрозділів і працівників. Націлені на деталізацію плану, оперативну ліквідацію відхилень від нього, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства. Забезпечують організованість та високу дисципліну, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємства (організації) та окремих працівників.

Розпорядчі дії завжди зумовлені конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість від керівника до підлеглого.

Вони існують у формі:

обов'язкових приписів (наказ, розпорядження);

узгоджувальних дій (наради, консультації);

рекомендацій (роз'яснення, вказівка).

16. Економічні методи управління, основні поняття ?

Економічні методи управління — це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку підприємництва. Фактори стимулювання, що лежать в основі економічних методів, діляться на:

• зовнішні — реалізаційна ціна на продукцію, ціни на предмети матеріально-технічного постачання, кредити, податки, митні платежі, кошти держави на соціальну інфраструктуру, державні субсидії, державні премії, іноземні субсидії, тарифи за послуги, штрафи;

• внутрішні — аванс, основна зарплата, додаткова оплата, премії, привілеї, майновий і земельний пай, дивіденди, внутрішньогосподарські ціни і тарифи, спецодяг тощо.

Суть економічних методів полягає у здійсненні непрямого впливу на виконавців і створенні таких економічних передумов, за яких вибір напряму своєї діяльності здійснює саме підприємство, його господарські підрозділи і окремі виконавці під впливом економічних стимулів, що діють як перспективи матеріальної вигоди або втрати. До числа умов успішного застосування економічних методів управління слід внести дотримання господарсько-оперативної самостійності підприємств і господарських підрозділів, надання їм достатніх прав у виборі шляхів та засобів досягнення поставлених цілей.

17. Соціально-психологічні методи управління та їх поняття ?

Соціально-психологічні методи можна поділити на:

1) планування соціального розвитку (покращення умов праці, побуту,

відпочинку);

2) розвитку трудової і соціальної активності колективу (соціальні

заохочення інтересів, обмін досвідом, путівки тощо);

3) стимулювання ініціативи (повноваження виступати від колективу

(фірми) на конференціях, входження до складу комісій, комітетів,

публічна похвала, клопотання про нагороди, публічна видача грамот,

подяка із занесенням до трудової книжки, рекомендації для виступу по

радіо, у пресі, телебаченню).

18. Функції менеджменту та їх класифікація ?

Загальні функції менеджменту - планування, організація, мотивація, контроль, координація, облік і аналіз є обов'язковими для всіх підприємств. Кожна з цих функцій для організації життєво важлива. Разом з тим планування, як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається головною, а функції організації, регулювання, мотивації, контролю і обліку орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів.

Планування - головна функція менеджменту, яка передбачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого формування; означає свідомий вибір рішення що роботи, як, кому і коли.

Організація як функція менеджменту направлена на формування управляючих та управляємих систем, а також зв'язків і відносин між ними, забезпечуючи упорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності кожного суб'єкта господарювання.

Мотивація - це процес спонукання працівників до високопродуктивної діяльності для задоволення своїх потреб і досягнення цілей організації.

Контроль - це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, виявлення допущених відхилень від прийнятих рішень і визначення причин їх невиконання.

Координація як функція менеджменту являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного і гармонічного розвитку різних сторін (виробничої, технічної, фінансової та ін.) об'єкта при оптимальних витратах матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Регулювання - це вид управлінської праці, ціллю якої є подолання протиріччя між організацією і дезорганізацією, порядком і факторами, які порушують цей порядок.

19. Управлінські рішення та їх класифікація ?

1. За довготривалістю дії управлінські рішення поділяються на

• стратегічні (перспективні)

• тактичні (середньострокові)

• оперативні (короткострокові)

Стратегічні рішення мають важливе значення для майбут­нього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалі­зації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспек­тиви економічного і соціального розвитку трудового колекти­ву, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації.

Тактичні рішення пов´язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожному періоді (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення приймаються у структурних підрозділах ме­неджерами у межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки здійснює консультування і контроль, надає необхідну допомо­гу.

Оперативні рішення мають короткостроковий характер. Вони носять регулюючу направленість і виникають у тих випад­ках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає необхідність прийняття оперативного рішення вимагає негайних енергійних дій менеджера. Розробка і вико­нання тактичних і оперативних рішень займають основну час­тину робочого часу менеджера.

2. За способом розробки і прийняття всі управлінські рішен­ня поділяться на:

• колегіальні (колективні);

• одноосібні.

Розмежування колективних і одноосібних рішень передба­чається установчими документами (статут, установчий договір) організації.

Колективні рішення приймаються загальними зборами ак­ціонерів, зборами учасників товариства, президією, правлінням, ревізійною комісією, спостережною радою та іншими вищими та виконавчими органами управління організації.

При будь-якому способі прийняття рішення у виконавчому органі відповідальність як за правильність, так і за його вико­нання завжди буває персональною, особи яка очолює колектив­ний орган.

Одноосібне рішення питань віднесених до колективних органів управління вважається незаконним і недійсним.

Оперативні рішення приймаються менеджером одноосібно. Тут відіграє велику роль кваліфікація і ділові якості менеджера і спеціалістів апарату управління, стан системи інформації,

зовнішні умови і стиль керівництва, строки прийняття рішення і конкретна виробнича ситуація.

3. По характеру і змісту управлінські рішення діляться натри групи:

• творчі;

• рішення за аналогією;

• рішення, що приймаються автоматично.

Творчі рішення приймаються за проблемами, що виника­ють вперше після ретельного вивчення стану справ, досвіду інших організацій і реальних можливостей підприємства.

Рішення за аналогією приймаються на основі вивчення і по­рівняння наявного досвіду й подібних ситуацій. Узагальнення власного досвіду і запозиченого вимагає попереднього глибо­кого критичного аналізу і порівняння умов. Не кожний досвід із інших умов можна механічно перенести у свою організацію.

Іноді буває, коли внесення змін у запозичений досвід під виг­лядом удосконалення і пристосування до місцевих умов призво­дить до негативних результатів. Тому тут необхідний діловий і продуманий підхід.

А буває і так, коли менеджер пригадує, що він багато років тому прийняв у аналогічній ситуації успішне рішення. І тепер він копіює старе рішення. Але ж за цей період умови змінилися й рішення, яке було правильним у минулому, стає помилковим у нових умовах. Досвід минулого може бути корисним для недо­пущення можливих помилок, але ж він може бути і поганим рад­ником при прийнятті позитивних рішень у нових сучасних умо­вах.

Рішення, що приймаються автоматично бувають там, де діяльність менеджера жорстко регламентована законодавчими документами, інструкціями та іншими нормативними докумен­тами.

Але і в цих умовах менеджер повинен кваліфіковано й уваж­но підійти до способів і форм виконання вимог документів що регламентуються, особливо це важливо при рішенні питань відносно людей (треба враховувати їх інтереси, прагнення, ба­жання). Тут поряд з принциповістю та послідовністю від менеджера вимагається такт, чутливе відношення до особистості, по­вага до людини.