14. Надати характеристику заходів профілактики за фасціольозу.

Фасціольоз(Fasciolosis)— це антропозоонозне трематодозне захворювання жуйних (овець, кіз, великої рогатої худоби), а також інших видів домашніх і диких ссавців. Спричинює його в Україні Fasciola hepatica, в південно розташованих сусідніх державах — і Fasciola gigantica. Характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, інколи інших органів, супроводжується порушенням травлення й загального обміну речовин, інтоксикацією організму тварин, зниженням продуктивності та погіршенням якості продукції. Хворі тварини можуть загинути, але їх відправляють на вимушений забій.Реєструють захворювання по всій території України.Порівняно рідко воно зустрічається у степових районах, що пов'язане з ареалом розселення проміжних живителів.

Профілактика Спрямовують на запобігання зараженню тварин та навколишнього середовища фасціолами. В неблагополучних щодо фасціольозу господарствах за два тижні до початку пасовищного сезону проводять вибіркове (10— 20% поголів'я) копроскопічне обстеження тварин. При виявленні інвазованих тварин дегельмінтизацію повторюють. Комплекс заходів боротьби з фасціольозом у неблагополучних господарствах повинен включати: прогнозування спалахів захворювання, заходи щодо запобігання інвазуванню тварин і зовнішнього середовища, дегельмінтизацію тварин, ряд організаційно-господарських заходів.

Практикують стійлове утримання тварин. Випасають худобу на культурних пасовищах.

Не використовують для випасів заболочені, сильно зволожені пасовища з наявністю на них молюсків. Сіно з таких пасовищ згодовують тваринам не раніше як через 3-6 міс після його збирання. У липні — серпні проводять зміну пасовищ, обладнують водопій для тварин, який відповідав би санітар­но-гігієнічним вимогам.

У господарствах, стаціонарно неблагополучних щодо фасціольозу, прово­дять планові профілактичні дегельмінтизації. Оскільки більшість трематодо-цидів малоефективні проти личинкових стадій збудників, то першу дегельмі­нтизацію проводять ними через 1,5 - 2 міс після закінчення пасовищного се­зону і повторну — за 2 - 3 тижні до вигону на пасовище.

Для знищення молюсків — проміжних хазяїв фасціол осушують заболоче­ні ділянки, засипають землею ями, наповнені водою, відводять стоки води з канав. Прісноводних молюсків знищують спалюванням пересохлої трави на заболочених ділянках і обприскуванням за допомогою технічних засобів (ДУК, ЛСД та ін.), тракторних і ручних гідропультів їх біотопів дихлорсалі-циланілідом, розчином мідного купоросу в концентрації 1:5000. Внесення мі­неральних добрив (амонійних, фосфорних) не тільки знищує молюсків, а й значно підвищує врожайність травостою. Стежать, щоб молюскоциди не по­трапляли в рибогосподарські водойми. Впродовж доби на оброблених ділян­ках тварин не випасають. Пасовища обробляють молюскоцидами двічі на рік — навесні та влітку після скошування трав.

15. З якою метою проводять гельмінтологічне дослідження водних та наземних безхребетних.

Збуд­никами більшості хвороб тварин є біогельмінти, тому дослідження проміж­них, додаткових, резервуарних хазяїв паразитичних червів дають змогу з'ясувати гельмінтологічну ситуацію, прогнозувати появу паразитозів у конк­ретних населених пунктах, районах, областях.

Проміжними хазяями біогельмінтів можуть бути прісноводні й сухопутні молюски, ракоподібні (бокоплави, циклопи, дафнії, водяні ослики), комахи (мурашки, бабки, мухи, комарі, мошки, мокреці, жуки), орибатидні кліщі, дощові черв'яки. їх досліджують під бінокулярною лупою або за малого збіль­шення мікроскопа. Личинки гельмінтів локалізуються в різних органах і тканинах проміжних хазяїв.

Молюски в природних умовах нерідко заражаються личинками трематод і деяких видів нематод. Місцем локалізації личинок є здебільшого печінка. Вона розміщена у верхівці черепашки. їх досліджують компресорним методом під мікроскопом. За формою церкарії трематод нагадують пуголовків жаб.

Орибатидні кліщі є проміжними хазяями монієзій та інших стьожкових чер­вів родини Anoplocephalidae. Вони дрібних розмірів (до 1 мм завдовжки), жи вуть у верхніх шарах ґрунту. Цистицеркоїди цестод діаметром 0,15 — 0,19 мм мають чотири присоски й хвостовий придаток. Личинки розвиваються в черев­ній порожнині кліщів.

Проміжними й додатковими хазяями гельмінтів можуть бути комахи: му­рашки — Dicrocoelium dendriticum, бабки — Prosthogonimus ovatus, мухи-коровниці — Thelazia sp., комарі — Dirofilaria sp., мошки й мокреці — Onchocerca sp., жуки — Macracanthorhynchus hirudinaceus.

Бокоплави живуть у морських і прісних водоймах. Вони досягають у дов­жину 2 см і є проміжними хазяями збудників тетрамерозу, стрептокарозу і поліморфозу птахів. Личинок гельмінтів виявляють при компресорному до­слідженні цих ракоподібних.

Циклопи є проміжними хазяями збудників гіменолепідозів водоплавних птахів. Живуть у стоячих водоймах, навіть у калюжах.

Дафнії зареєстровані проміжними хазяями збудників ехінуріозу і тетра­мерозу водоплавних птахів. Живуть вони переважно в ставках.

Водяні ослики — проміжні хазяї збудників філікольозу водоплавних пта­хів. Поширені у прісноводних водоймах.

Дощові черви, які живуть у ґрунті та гною (олігохети), є проміжними ха­зяями Metastrongylus sp. В їхньому тілі спіралеподібні личинки локалізу­ються в тканинах стравоходу й кровоносних судинах. Деякі види дощових червів, що живуть у водоймах, є проміжними хазяями збудників гістрихозу й пороцекозу качок. Личинки Hystrichis tricolor до 3 см завдовжки, білува­того кольору, просвічуються крізь шкірні покриви черв'яка. Личинки Porrocaecum crassum набагато менших розмірів (до 3 мм). їх виявляють у задньому відділі кишок проміжних хазяїв.