9.Сутність та сенс проблеми соціально-політичного управління.

Історичні корені проблеми соціально-політичного управління сягають кінця ХІХ – початку ХХ століття. Для цього періоду були характерні системні кризи, пов’язані з переростанням домонополістичного капіталізму в монополістичний.

Характерні риси: 1Усуспільнення форм виробничої діяльності;

2.Поява або розвиток нових інструментів регламентації масово-політичної поведінки, зокрема, можливість застосування у системі соціального контролю ЗМІ, пропаганди, реклами.

Все це зумовило необхідність внесення коректив в засоби організації соціально-політичного життя суспільства. Така необхідність була зумовлена розумінням того, що проблема легітимації, з якою зіткнулася політична система суспільства, не могла бути зведена до формально-юридичної процедури, а розуміння соціально-політичних процесів – виключно до формально-правової регламентації людської поведінки. У суспільній свідомості це необхідно фіксується як “Криза сучасної правосвідомості”, вихід якої вбачали в моральному вдосконаленні особистості, програма якого була розгорнута у понятті “солідарність”.

Процес формування світогляду втрачає просвітницьку ідеологію, котра втрачає свою актуальність і перетворюється на процес свідомого впливу на індивідуальну свідомість з метою програмування, кодування, уніфікації. Таким чином, якщо в умовах домонополістичного капіталізму завчасна організація свідомості людей і цілеспрямований вплив на неї не мають якогось суттєвого значення для політичного життя суспільства і не використовуються тому в масовому масштабі, то в умовах монополістичного капіталізму організований і системний вплив на індивідуальну свідомість стає невід’ємним елементом механізму політичного життя суспільства.

В своїх теоретичному і практичному аспектах проблема соціально-політичного управління стає предметом наукового інтересу після ІІ-гої світової війни. Теоретичний аспект: полягає у з’ясуванні змісту і межі спроможності і доцільності соціально-політичного управління в пануючій на сьогодні формі його здійснення, а саме у формі маніпулювання свідомістю та вчинками людей.

Практичний аспект: більш досконале і повне використання знання людської поведінки в процесі розробки політики та здійсненні управління з метою подолання кризових явищ сьогодення і запобігання їм у майбутньому.

Зокрема, нове знання політики полягає в тому, щоб перегрупувати вольові імпульси людських мас таким чином, щоб вони рухали процес, що відбувається у бажаному напрямку. Таким бажаним напрямком визначається стабільність.

Легітимність не є формально-юридичною процедурою, а існує як певний тип психічної організації особистості, яка формується внаслідок культивування у останньої відповідної системи цінностей, або так званого “законного світогляду”.

Як стан свідомості легітимність характеризується некритичністю. Як стан почуттів – конформізмом.

Як стан поведінки – політичною пасивністю.

Формування “законного світогляду” сприймається як умова існуючої політичної системи і стабільності суспільства в цілому

Вперше вдався до терміну “законний світогляд” Карл Манхейм у праці “Ідеологія і утопія”. Як стверджував він: майбутнє західної демократії після ІІ-гої світової війни буде залежати від того, чи будуть змінені прийоми, способи досягнення згоди у суспільстві щодо головних цінностей і шляхів здійснення соціальних реформ.

Різноманіття всіх існуючих позицій він зводить до п’яти: Бюрократичний консерватизм; Консервативний історизм;

Ліберально-демократичне мислення; Соціалістично-комуністичні традиції; Фашизм.

В політиці ситуація структурується силами, що борються. Опиняючись в такій системі, індивід, будучи знайомий з усіма існуючими на сьогодні політичними позиціями, повинен орієнтуватися на ту з них, збереження якої забезпечує збереження рівноваги, тобто існуючої ситуації. Якщо ситуація зміниться і вже інша сила буде визначати структуру ситуації, то людина має прийняти позицію саме цієї соціальної сили. Всі існуючі на сьогодні концепції соціально-політичного управління мають за мету сформувати тип людини, яка була б здатна утвердитись в різних соціальних ситуаціях, а це, в свою чергу, потребує цілеспрямованого формування у людей не лише знань та вмінь а й тих суттєвих принципів, які визначають становлення характеру людини.

Соціальне рівняння дозволяє передбачати поведінку різних верств у різних соціальних ситуаціях. Така поведінка, як деяка реакція на певні події, може бути викликана навмисно (спрямовано).

Таким чином, сенс проблеми соціально-політичного управління та її ціннісно-світоглядне навантаження полягає у забезпеченні стабільності суспільства, шляхом відтворення її моральнісного аспекту у спосіб формування у людей відповідних моделей свідомості та поведінки.