Суб’єкт соціального управління – керуюча соціальна система. Це організаційно-оформлені групи людей, сформовані ними органи управління і керуючий склад.

Система соціального управління – врегульовані стосунки між суб’єктом та об’єктом управління.

Головні характеристики соціального управління як системи:

Визначення людини як суб’єкта та об’єкта управління. (управління людьми та за допомогою людей).

Цілеспрямований свідомий вплив на поведінку людей і соціальних груп з метою організації та координації їх діяльності в процесі досягнення цілей, які стоять перед суспільством.

Розробка і вибір бажаних методів впливу на об’єкти управління на основі пізнання і використання закономірностей його розвитку, інформації про наявний стан об’єкту управління та зовнішнього стосовно нього середовища.

Типи систем соціального управління:

Універсальна. Орієнтована на всіх і кожного (юридичний закон).

Спрямована. Орієнтована на конкретного, визначеного адресата.

Дифузна. Не має конкретного адресату і звернена до всіх, кого це “не стосується” (система масової комунікації).

Принципи соціального управління – основні положення і норми поведінки, якими керуються органи управління при вирішенні тих чи інших питань. До них належать:

Системні принципи соціального управління: ієрархічності; об’єктивності; комплексності; головної ланки; законності; випереджання розвитку теорії стосовно практики.

Принципи управління як виду діяльності: конкретності; ефективності; стимулювання;

“єдиноначалья” при прийняті рішень і колегіальності при їх обговоренні.

Метод управління – спосіб здійснення управлінського впливу або спосіб досягнення поставленої мети управління.

Методи управлінської діяльності:

Економічні: економічний розрахунок та економічне стимулювання.

Організаційно-адміністративні: влада, дисципліна, відповідальність.

Соціально-психологічні: соціальні методи управління (методи соціального нормування, соціального регулювання, морального стимулювання), власне соціально-психологічні методи управління (конкретні методи впливу на поведінку людей – переконання, навіювання, наслідування, спонукання), психологічні методи управління, спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом активного підбору і розміщення персоналу (соціометрія).

Форма соціального управління – спосіб організації взаємодії між суб’єктом і об’єктом управління в конкретній ситуації:

безпосереднє управління;

опосередковане управління;

Функції управління – основні види діяльності, які виражають напрямки або стадії здійснення управлінського впливу.

За Файйолем такі функції управління: планування, організація, мотивація, контроль.

До кадрів управління належать працівники, які здійснюють функції управління, або ж сприяють такому здійсненню, тобто люди, професійно зайняті у процесі управління, або ж ті, хто належить до апарату управління.

3. Два аспекти політичного управління. Теоретично-політологічне підґрунтя їх розмежування.

Вихідним для розуміння політичного управління є положення про неможливість повного ототожнення політичного управління з адміністративно-державним.

Адміністративно-державне управління, будучи лише моментом політичного управління, неможливе без забезпечення легітимності своїх заходів, а отже і без соціально-політичного управління , яке націлене на формування установки людської поведінки на скорення тим, хто репрезентує себе в якості носіїв легітимного насилля.

Теоретично-політичним підгрунтям розмежування адміністративно-державного і політичного управління є розрізнення двох концепцій держави:

1.Формально-правової.Вузько-юридична інтерпретація держави, в межах якої держава розглядається така, що цілком тотожна урядовим установам і правоохоронним органам, які покликані забезпечити ефективність діяльності діючого законодавства.

2.Етичної (концепції держави-вихователя). Держава не стільки зосереджена в урядових структурах, скільки розсіяна в існуючій системі соціальних інститутів і примушує людей до скорення не стільки через безпосередній фізичний примус, скільки у спосіб духовного і морального керівництва ними. Подібне керівництво здійснюється завдяки системі недержавних організацій, що покликані виховувати громадян в дусі взаємної згоди щодо пануючої системи цінностей.

Держава – не лише політико-юридична організація, а й передовсім орган морального і духовного керівництва людьми.

Адміністративно-державне управління – особлива функція, спрямована на використання розвитку в інтересах усього суспільства, де державний чиновник є спеціальним агентом влади.

Адміністративно-державне управління:

Формування трьох сфер влади (законодавчої, виконавчої, судової); Формування державної політики;

Узгоджені дії в державних справах, які принципово відрізняються від приватного сектору;

Механізм узгодження тісно пов’язаний з діяльністю багаточисельних приватних груп та ініціатив.

Напрямки руху теорії адміністративно-державного управління:

1Організація державного управління на різних рівнях; 2Підготовка і відбір управлінських кадрів;

3Механізми державного адміністрування (способи прийняття рішень, політичне прогнозування, ).

Згідно з етичною концепцією, держава не лише передбачає згоду своїх громадян, але й виховує їх у дусі бажаної для неї згоди.

Тому політичне управління розглядається тут як таке, що окрім державного адміністрування охоплює організацію впливу на свідомість і поведінку людей з метою забезпечення легітимності державних установ та рішень, шляхом формування у громадян потрібного для такого забезпечення типу свідомості і поведінки.

Розбіжності концепцій:

1. В межах 1-ої концепції держави політичне управління – процес, що має за мету забезпечити ефективність функціонування політичних інститутів, стабільність політичної системи шляхом законодавчо-визначеного і закріпленого розподілу ..

В межах другої концепції політичне управління забезпечує стабільність політичної системи шляхом укорінення у свідомості людей переконання щодо її виправданості, недоторканості, природності.

2. В першій концепції держави політичне управління пов’язане з проблемами централізації і децентралізації вертикалі і горизонталі управлінських процесів. У другій концепції політичне управління пов’язане з легітимністю, як проблемою культивування у людей установки на вільне визнання ними політичних інститутів і правових приписів.

3. В межах першої концепції політичне управління ототожнюється з примусом, який регулює вчинки людей і тим самим усталює та освячує реальність людського життя в суспільстві.

Політичне управління – вплив на внутрішній світ людини. Політичне управління не стільки усталює соціальну реальність, скільки конструює її, утверджуючи певну інтерпретацію життєвого світу людини.

Абсолютизація лише одного аспекту політичного управління (адміністративно-державного) і недооцінка важливості соціально-політичного управління може призводити до т.зв. “автоматизму політичних інститутів” , що являє собою наполегливий поступ досконалого права і невпинне довершення діючого законодавства.