43. Біхевіористичне тлумачення проблеми соціально-політичного управління (е. Торндайк, Дж.Уотсон)

44. Стимул-реактивні теорії соціально-політичного управятня

Дослідження групової активності людської маси поставили проблему розробити технологію людської поведінки на рівні її зовнішніх проявів. Спробою вирішення і стає біхівіоризм. Завдання: зробити поведінку індивіда цілком підконтрольною експерементатору для того, щоб отримати можливість змінювати в бажаному напрямку. Управління людською поведінкою та її передбачення – теорія навчання яка базується на постулаті про відсутність якісної відмінності соціальної поведінки людини та біологічної активноті тварини. Відповідно існують напрями:

--З’ясування того де відбувається засвоєння людиною бажаних форм поведінки.

--Хто здійснює контроль за ідеєю набутої моделі поведінки.

Засновник – Торндайк сформулював основні положення теорії навчання стимул – реакція. Стимул – це будь-яке явище що чинить будь який вплив на людину.

Реакція – будь-яка нова думка , почуття, фізична дія, інтелектуальний стан, що викликані цим стимулом.

Завдання біхівіоризму полягає в тому, щоб викликати бажану і попередити небажану зміну людської поведінки виключаючи чи попереджуючи відповідні реакції. Для цього потрібно з’ясувти наслідки дій кожного можливого стимулу з тим щоб попередити чи викликати відповідні реакції. Воно підпорядковано закономірностям закону навчання (узагальнення):

-Закон вправ – передбачає реакцію на ситуацію пов’язується з ними пропорційно частоті та силі, повторення зв’язку поведінки із даною ситуацією.

--Закон готовноті – готовність людини відтворювати ту чи іншу реакцію (вправи).

--Закон асоціативного зрушення – якщо за одночасної дії двох або більше подразників, перший з них викликає реакцію то решта набувають здатності викликати таку ж реакцію.

--Закон ефекту – реакції на ті чи інші стимули будуть саме тими, результати яких у минулому приносили людині задоволення.

Теоретично обгрунтував Уотсон – контроль над людською поведінкою є необхідним як для укріплення суспільства так і для особистого благополуччя індивіду. Цей контроль включає:

-Передбачення – таке використання стимулу яке спричиняє бажану реакцію.

-Наданому стимулу передбачити ймовірну реакцію на на нього або на реакції що спостерігаються, визначити той стимул, що цю реакцію спричинив. Потрібно навчитись експерементально керувати стимулом і створювати бажану реакцію, якщо ж бажана чи очікувана реакція не входить до репертуару дій даного даного індивіда, то вона повиння бути в ньому встановлена.

45. Основні положення та проблеми технології поведінки Скіннера.

Для розв’язання проблем ми постійно звертаємося до джерела нашої сили - науки і техніки. Проте справи йдуть усе гірше. Те що нам потрібно, відзначає Скіннер, так це технологія поведінки. Однак такої технології, порівнюваної за силою з фізичною чи біологічною, не існує тому що:

1) наукові методи навряд чи коли-небудь застосовувалися до людської поведінки;

2) людську поведінку звичайно пов'язують з намірами, цілями, цілеспрямованістю, а також з людською природою й описують людей через їхні риси характеру, здібності й уміння. Це є ні що інше, як донауковий підхід до проблеми поведінки. (Наприклад, Карл Поппер пише: "Чого ми хочемо, так це розуміння того, як такі нематеріальні речі, як мета, помисли, плани, рішення, теорії, цінності можуть грати якусь роль у здійсненні матеріальних змін у матеріальному світі").

3) світ свідомості заважає бачити поведінку як самодостатній предмет дослідження, привертає увагу лише до психічного життя. (Джеймс намагався виправити пануючу точку зору на відношення між почуттями і вчинком, стверджуючи, наприклад, що ми тікаємо не тому, що лякаємося, а лякаємося тому що тікаємо. Іншими словами, те, що ми почуваємо, коли відчуваємо страх, є наша поведінка - та сама поводінка, що, відповідно до традиційної точки зору, виражає почуття і ним пояснюється);

4) приділяємо замало уваги обставинам, що передують поведінці.

Задачі наукового аналізу поведінки полягають у наступному:

1) науково пояснити, як поведінка людини співвіднесена з умовами, у яких вона еволюціонувала, а також з умовами, у яких існує зараз;

2) предметом аналізу поведінки є не індивідуальності, стан свідомості, почуття, риси характеру, плани, задуми, чи наміри а також інші характеристики окремої людини, тому що ми не можемо безпосередньо спостерігати "внутрішню людину" і усі висловлення на цю тему найчастіше носять умозорий характер. Наприклад, твердження про радість падаючого тіла є надуманими (згідно Беттерфілду, Аристотель стверджував, що падаюче тіло прискорюється тому, що відчуває радість, почуваючи себе ближче до домівки, а пізніші авторитети припускали, що снаряд спонукуваний деяким імпульсом, що часом називався "імпульсивністю"). Ми дійсно відчуваємо речі усередині себе, однак не відчуваємо тих речей, що були вигадані для пояснення поведінки.

Дійсно, одержима людина не відчуває біса, що володіє нею. Розумна людина не відчуває своєї розумності. Той, хто говорить не відчуває граматичних правил. Ми дійсно відчуваємо визначені стани своїх тіл, повв'язані з поведінкою, але, як відзначав Фрейд, ми поводимося так само і тоді, коли ми не відчуваємо їх: вони - побічні продукти і їх не слід плутати з причинами.

3) ми повинні враховувати, що робить з організмом оточення не тільки до, але і після того, як людина відгукнулася на стимул, Поведінка оформляється і підтримується через свої наслідки. Звідси випливають два важливих наслідки:

· поведінка може бути вивчена за допомогою моделювання оточення; · оточенням можна маніпулювати.

Оточення не штовхає і не тягне, воно відбирає поведінку, і цю його функцію не так легко розкрити і проаналізувати.

4) відмова від донаукового підходу до дослідження поведінки. Зробити це досить важко. Наприклад, з погляду традиційної теорії, воля і достоїнство є атрибутами автономної людини традиційної теорії, і вони істотні для соціальної практики, у рамках якої особистість вважається відповідальною за свою поведінку й одержує заохочення за свої досягнення. Справді науковий аналіз переносить як відповідальність за поведінку, так і досягнення на соціальне оточення.

5) використовувати експериментальний аналіз. Традиційні пояснення, якщо вони були випробувані в лабораторії (у контрольованих умовах), але не доведені під час експерименту можуть бути відкинуті.