19. П. Бергер та т. Шибутані про інститут соціального контролю.

Соціальний контроль – спосіб саморегулювання системи, який забезпечує впорядковану взаємодію її елементів за допомогою нормативного регулювання. Систему соціального контролю формального і неформального аспектів детально описаний Пітером Бергером у праці “Запрошення до соціології. Формальний аспект системи соціального контролю представлений: фізичним насиллям та загрозою його застосування; економічним тиском. Неформальний аспект: переконанням, насмішками, плітками, презирством, остракізмом. Єдність цих аспектів можна зобразити за допомогою своєрідних концентричних кіл, що розходяться від деякого центру максимального тиску на людину: Зовнішнє коло – політико-юридична система, якій мають підкорятися всі. Наступне коло – мораль і звичаї. Наступне коло – професійне оточення; Наступне коло – непрофесійні спільноти (клуби тощо); Останнє коло – сім’я.

За Шибутані, для кожної групи притаманний певний шаблон діяльності, котрий проявляється в узгоджених діях учасників. Постає питання: як можуть незалежно мотивовані індивіди організовувати власні лінії поведінки, щоб їх “вклади” поєднувались в одне ціле. Люди здатні діяти разом і легко, бо чітко уявляють, як кожному слід вчиняти. Ці загальні уявлення можуть розглядатися як певні норми. При чому, чим більш усталеними вони є, тим менша ймовірність того, що люди їх відчувають. Групові норми – не просто способи дії, необхідні способи дії. Сукупність норм певного колективу – культура колективу.

Згідно з Шибутані сила соціального контролю регулює не лише раціональні сторони людської поведінки, а й її почуттєві компоненти. У кожній культурі існують свої закони про те, які почуття слід проявляти стосовно кожного учасника соціальних дій. Контроль над почуттями відбувається шляхом регулювання соціальної дистанції між індивідами для того, щоб звести до мінімуму можливість виникнення у представників різних соціальних верств співчуття один до одного.

Засобами такого регулювання можуть бути: Просторове відокремлення сторін, між якими можуть виникнути небажані зв’язки; Навмисна формалізація стосунків та ритуал ; Контроль над формуванням персоніфікацій, коли об’єкт визначається таким чином, що безпосередній контакт з ним сприймається як неможливий чи навіть огидний ; Створення та підтримання різного роду систем табу.

Будь-яка група культивує у своїх членів деякі інваріантні почуття: лояльність, відданість, щирість, порядність.

21. Особливості соціально-політичного управління в масових суспільствах.

Вихідним положенням є домінування ірраціональних складових в людській свідомості і поведінці. Універсальним способом управління людиною в умовах масових суспільств прийнято вважати соціальне навіювання – некритичне прийняття людиною будь-якого зовнішнього соціального впливу, крім примусового. Стосовно інформаційно-комунікаційних процесів, цей принцип означає вид психологічного впливу, що викликає некритичне сприйняття і засвоєння якоїсь інформації. Його недоліки:

виявлення уявлень, які не відповідають дійсності. прагнення діяти без оцінки отриманих спонукань

на сьогодні навіювання розглядається як єдино можливий спосіб передачі ідей, які не можна донести за допомогою суто логічних аргументів, які сприймаються як абсурдні з точки зору здорового глузду, або звичайних норм і воно розгул. як спосіб подолання максималізму і скептицизму, які свідчать про гіпертрофованого опору соціального впливу. Підходи до застосування навіювання:

-сприйняття навіювання як єдиного способу організації громадянської думки і маніпулювання свідомістю мас. Навіювання – пряме вторгнення в психіку.

Навіювання – допоміжний механізм, що виконує перековувальну комунікацію і підвищує її ефективність, коли потрібно подолати опір через виникнення недовіри, і нечітке уявлення людини про свої інтереси.

- причина навіювання у внутрішньому конформізмі. Навіювання спирається на впевненість, що сформувалась без логічних доказів і яка розповсюджується автоматично від індивіда до індивіда. Прийнято розрізняти:

=загальну схильність навіювання зумовлена особистим психічним розвитком особистості.

=Ситуаційну схильність до навіювання - виникає як наслідок: аморфних станів психіки і порушення звичайної для людини соціальної стабільності. Максимальна схильність до навіювання виникає в кризовій ситуації, яка сильно зачепає особисте „Я”. Структура схильності до навіювання:

-вторинна схильність – готовність сприймати і запам’ятати інформацію, що справила враження

-первинна схильність – готовність відтворення рухів на основі некритичного наслідування

-престижна схильність – готовність змінити думку під впливом інформації про те, що носій престижу поділяє іншу точку зору.

Причини схильності до навіювання:

Легковірність. особливості індивідуальної психіки. ситуативна зміна самооцінки. тривалі кризові ситуації. нестача особистої уваги.