17. Соціологія повсякденності та проблема соціально-політичного управління.

Використання основних положень соціології повсякденності має той сенс, що організація ефективного впливу на людську свідомість і поведінку можливе лише за умови врахування тих об’єктивних моментів з життя пересічної людини, які, власне, і зумовлюють можливість такого впливу. Ці моменти повинні сприйматися людиною як щось безперечне і самоочевидне, як деяка передумова її власного існування в світі. Така безперечність і самоочевидність, згідно з Шюцем, і притаманна досвіду повсякденності.

Світ повсякденності, на відміну від інших областей людського досвіду, має предметно-тілесну фіксованість у фізичному існуванні людини, тобто повсякденні справи і повсякденний клопіт завжди пов’язані з фізичною тілесністю індивіда.

Оскільки власна фізична тілесність для будь-якої людини є чимось самоочевидним, то і все, пов’язане з фізичною тілесністю – самоочевидне. Особливості повсякденної організації людського життя описується за допомогою тези про “взаємозамінність перспектив”. Ця теза передбачає, що в повсякденності індивід керується припущенням, згідно з яким його партнери по повсякденності бачать і розуміють світ, по суті, так само як і він сам. Ця теза включає в себе два постулати:

Постулат взаємозамінності точок зору. Пізнання в межах повсякденності відбувається шляхом перевизначення факту, як його співвіднесення з уже існуючим у людині досвідом повсякденності. Якщо факт не вкладається в уже наявні схеми, він своєрідно нормалізується.

Постулат збігу системних релевантностей. Повсякденність означає наші постійні зустрічі з певними типами людей, ситуацій, які позбавлені своєї унікальності і існують для нас в якості знеособлених.

Цілі впливу на людську свідомість:

З’ясування схем типізації, якими користуються люди для перевизначення незнайомих їм фактів у своєму повсякденному житті для того, щоб забезпечити безперебійність такого перевизначення і не допустити звернення людини до інших способів пізнання дійсності, які мають сприйматися людиною як монополія експертів-професіоналів.

Потрібно утримати людину в межах незацікавленості і байдужості до всього, що не стосується повсякденності.

18. Теорія мотиваційного впливу п. Сорокіна.

Закономірності розуміння мотивації людської поведінки за допомогою соціальних норм та санкцій вперше дослідив Пітирим Сорокін у праці “Загальна соціологія”.

Вся сукупність людських вчинків розподіляється ним на три основні категорії:

Акти, дозволені і обов’язкові, тобто такі, що відповідають уявленням про обов’язкову поведінку;

Акти, які є рекомендованими, вчинки, які не суперечать обов’язковій поведінці, але, в той же час, являють собою деякий добровільний надлишок над необхідним мінімумом цієї необхідної поведінки;

Акти заборонені і недозволені, тобто вчинки, що суперечать уявленням про обов’язкову поведінку і порушують її як деяку норму.

Кожен з цих актів може викликати певну реакцію і сприймаються як:

Нормальні; Бажані і привабливі; Такі, що відштовхують. Акт рекомендований є подвигом чи послугою;

Акт заборонений – злочин, а реакція на нього – покарання;

Акти дозволені та обов’язкові, і реакція на них – як на дозволені та обов’язкові.

Покарання та нагороди, в наслідок їх шаблонізації, здатні чинити мотиваційний вплив на суспільну поведінку індивіда.

Сорокіну належить відкриття того факту, що покарання і нагорода виконують у суспільстві функцію “соціального дресирування”.

Зміст її полягає в тому, що за умови достатнього і довготривалого впливу каральних та заохочувальних санкцій. Акти, які попервах здійснювались лише завдяки мотиваційному впливу останніх, починають у подальшому виконуватись без їх тиску, а виконання акту, який на початку здійснювався лише за допомогою санкцій, з часом стає звичним і виконується нібито самостійно.

Покарання та нагороди з повторенням та рикошетним впливом їх на психіку є тією магічною силою, що трансформує наші звички, звичаї, поведінку загалом і наше життя. Потрібно враховувати наступне: чим більш усталеними є шаблони поведінки антагоністичних складових груп чи антагоністичних груп у суспільстві, тим більш жорсткими мають бути покарання й щедрими – нагороди, щоб зломити опір антагоністичних груп, зв’язати її в одне ціле і привести її поведінку до єдиного знаменника.

20. Соціально-політичне управління та проблема масовизації суспільства. Т.Шибутані про характерні риси масових суспільств. Т. Шибутані: характеристики масових суспільств:

- утвердження в наслідок розвитку індустрії та концентрації населення в містах нового типу соціальної організації, за якого переважна більшість взаємодіє у суспільстві відбувається у великому масштабі. Результат – втрата людиною можливості встановлювати первинні емоційно-забарвлені відносини з усіма з кам вона вона зустрічається і як наслідок перетворення нещирості і розрахунку на головні принципи між особистісних стосунків.

- Розвиток засобів масової комунікації і розширення в наслідок цього картин світу. Результат – формування смаків та стандартів поведінки шляхом удаваної участі людей в сюжетах, що пропонуються в засобах масової комунікації і зменшення впливу локальних груп, як виключних агентів соціального контролю. В масових суспільствах люди часто виявляються вільними учасниками гігантських взаємодій, де особистий вибір зведений до мінімуму.

- демократизація – включення в політичні процеси величезної кількості людей і організація їхньої поведінки через комунікацію.

Використання в системі соціального контролю нових засобів – мода, канали комунікацій