5. Біотичні та абіотичні фактори екосистем.

Екологічні фактори

Нежива і жива природа, навколишні рослини, тварин і людини, носять назву середовища проживання. Безліч окремих компонентів середовища, що впливають на організми, називаються екологічними факторами. За природою походження виділяють абіотичні, біотичні і антропогенні фактори.

Абіотичні фактори – це властивості неживої природи, які прямо чи опосередковано впливають на живі організми.

Біотичні фактори – це всі форми впливу живих організмів один на одного. Раніше до біотичних факторів відносили і вплив людини на живі організми, проте в даний час виділяють особливу категорію чинників, породжуваних людиною.

Абіотичні чинники середовища проживання

• Температура

• Кількість опадів і вологість

• Розподіл опадів за порами року

• Вологість

• Випромінювання Сонця

• Вітер

• Атмосферний тиск

• Грунт

Біотичні відносини і роль видів в екосистемі

Безпосереднє живе оточення організму складає його біотичну середу, а чинники цього середовища називаються біотичними. Представники кожного виду здатні існувати в такому оточенні, де зв'язки з іншими організмами забезпечують їм нормальні умови життя.

6. Принципи функціонування екосистем.

1. Для нормального функціонування будь-якої екосистеми в ній повинно існувати стільки і таких видів, скільки і яких необхідно для максимального використання енергії яка надходить і забезпечення кругообігу речовини.

Живі організми, а значить і екосистеми, реагують на силу впливу того або іншого екологічного фактора. Негативний вплив екологічного фактора може виникати як у випадку надлишку, так і нестачі його дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму екологічного фактора й зона песімуму (доза фактора за якої організми почуваються пригнічено).

Максимальні і мінімальні стерплі значення дози екологічного фактора звуться критичними значеннями (критичними точками).

Для нормальної життєдіяльності екосистеми будь-який екологічний фактор повинен приймати оптимальні значення (див. рис.2.1) або хоча б не виходити за межі критичних точок - закон оптимуму.

Слід наголосити, що в природі екологічні фактори діють комплексно. Особливо важливо пам'ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, а до цього додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів - радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного. Сумарний вплив дуже змінює умовні значення гранично допустимих концентрацій (ГДК), які наведені в довідниках.

Зона між критичними значеннями екологічного фактора зветься зоною толерантності (зоною виживання ) екосистеми стосовно даного екологічного фактора.

Відповідно з законом толерантності надлишок будь якої речовини може бути так само шкідливим, як і його недолік.

Лімітуючи екологічні фактори - це ті екологічні фактори доза яких наближається до критичних значень, тобто значення яких вище або нижче оптимального значення.

Це поняття започатковане законом Лібіха.

Принцип Лібіха - стійкість екосистеми визначається найслабшою ланкою в ланцюзі її екологічних потреб (тобто стійкість визначається тим компонентом, що у мінімумі).

Принцип емерджентності можна сформулювати так: властивості цілого неможливо зводити до суми властивостей його частин.

Емерджентні властивості виникають як результат взаємодії компонентів, а не в наслідок зміни природи цих компонентів.

Емерджентні властивості виникають при функціонуванні екосистеми як цілого і зникають при руйнації екосистеми.

Вся сукупність умов необхідних для існування того або іншого виду живих організмів, а також його роль у біологічному співтоваристві становлять екологічну нішу. Кожний вид займає свою нішу у співтоваристві.

У випадку зникнення виду, його екологічну нішу рано чи пізно займе інший вид, здатний виконувати ті ж функції у співтоваристві, що і зниклий, відбувається екологічне дублювання.