103.Теоретичні підходи до проблеми волі: загальна характеристика.

Традиційно воля визначається як свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене в умінні переборювати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненні ціле направлених дій і вчинків.

Серед найбільш популярних напрямів в дослідженні проблеми волі виділяють гетерономні і автономні (чи волюнтаристські) теорії волі.

1)Гетерономні теорії зводять вольові дії до складних психічних процесів невольового характеру – асоціативних і інтелектуальних процесів. Наприклад: дитина інстинктивно, ненавмисно тягнеться до їжі, встановлюючи зв’язок між їжою і втамуванням голоду. Інша сторона цього зв’язку основана на такому явищі, при якому, відчувши голод він буде ціленаправлено шукати їжу. По Ебінгаузу воля – це інстинкт, який виникає на основі оберненості асоціацій.

Для інших гетерономних теорій вольова дія асоціюється з складністю комбінацій інтелектуальних психічних процесів (Гербарт). Спершу виникає імпульсивна поведінка, на її основі актуалізується дія, що вироблена на основі звички, а вже потім – дія, що контролюється розумом, тобто вольова дія.

Гетерономні теорії волі не пояснюють явищ довільних дій, феномен внутрішньої свободи, механізмів виникнення вольової дії з не вольової.

Проміжне місце між гетерономними і автономними теоріями волі займає афективна теорія Вундта. Він пояснює волю з допомогою афекта. Найважливіше для виникнення вольового процесу – активність зовнішньої дії , яке безпосередньо пов’язане з внутрішніми переживаннями. Зовнішня дія направлена на досягнення кінцевого результату, а внутрішня – на зміну інших психічних процесів.

2) Теорії автономної волі пояснюють цей психічний феномен виходячи з законів, закладених в самій вольовій дії. Всі теорії можна поділити на такі групи:

-- мотиваційний підхід – означає, що воля, так чи інакше, пояснюється з допомогою психології мотивації.(для досягнення дії вводяться мотиви)(Шопенгауер, Куль виготський та ін.)

-- підхід вільного вибору – полягає у співвідношенні вольових процесів з проблемою здійснення вибору, з ситуацією, в якій нерідко опиняється будь-яка людина (прийняття рішення при виникненні двох або більше шляхів вирішення)

-- регуляційний підхід – співвідносить волю з функціями здійснювати контроль, управління і саморегуляцію (воля регулює і контролює дії).

104 . Проблема вольової дії. Ознаки вольової дії.

Традиційно у психології власне вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети й пов´язані з подоланням труднощів.

Дослідник В. Іванніков наводить такі характеристики вольової дії:

- усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність, її беруть до виконання за власним свідомим рішенням;

- підстави (соціальні чи особисті) для вольової дії існують завжди;

- її спричиняє дефіцит спонукання за активних умов або дефіцит гальмування при стримуванні;

- потребує додаткового спонукання (або гальмування) і закінчується досягненням поставленої мети.

Основні ознаки вольових дій виявляються у такому:

- свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;

- конкуруючих мотивах;

- наявності вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій є такі:

- їх виконують на підставі прийняття свідомого рішення;

- спрямовані на подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів;

- мають певну суперечність, яка полягає у боротьбі мотивів з початку або в процесі їх здійснення;

- можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Вольову регуляцію поведінки, всі фази складної вольової дії пов´язують з особливим емоційним станом, який визначають як вольове зусилля. Вольове зусилля пронизує всі фази вольового акту: усвідомлення мети, оформлення бажань, вибір мотиву, плану та способів виконання дії. Виникає вольове зусилля щоразу як стан емоційного напруження, пов´язаний із зовнішніми чи внутрішніми труднощами. Звільнитися від нього можна лише або відмовившись від подолання перешкод, а отже, від мети, або ж подолавши їх шляхом вольового зусилля.

Конкретна вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію.

Лише у вольовій поведінці або вчинку визначається ВОЛЯ людини.