88. Розвиток уяви в дитячому віці. Л.С.Виготський про розвиток уяви.

  Дитяча уява вміщує елементи ілюзій, які не є патологічними. Неповне сприймання об’єктів дійсності, неповні образи уявлень доповнюються дитиною моментами неіснуючого на момент сприймання. Ці спогади, однак, не виявляють вираженої тенденції до стійкості помилкової інтерпретації і непохитності суджень. Такі ілюзії типові для дитячої психіки. Приблизно з 10-12 років вони втрачають значення. З того часу виникнення нових ілюзій є симптомом хвороби. Індивідуальні особливості уяви у дорослих залежать від того, до якого типу нервової діяльності належить людина. При “художньому” типу  уява більше жива  і яскрава ніж при “розумовому”. Уяву можливо і потрібно розвивати. Розвиток уяви повинен носити цілеспрямований характер в зв’язку з потребами тої чи іншої практичної діяльності. Для розвитку уяви необхідно розширювати запас спеціальних знань і уявлень, виховувати здібності, зосереджуватись в думках на уявному предметі, уявляти його не будь-яким, не взагалі, не приблизно, а у всіх деталях що досягається  шляхом систематичного тренування.

Л. С. Виготський вважав, що найважливіший (сензитивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості - дошкільний.

Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у дитячій психології є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей. Якщо вона буде завеликою, то що залишиться дитині? Її творчість непомітно перейде у виконання інструкцій дорослого. І. С. Коростельова та В. С. Ротенберг дослідили залежність пошукової активності дитини від варіанту ставлення до неї дорослого. Авторитарне ставлення, гіперопіка і емоційна холодність та байдужість знижують ініціативу, самостійність дитини, викликають вивчену безпомічність, зневіру у власні сили, які призводять до відмови від пошуку.  Розвиток уяви в дошкільному і молодшому шкільному віці тісно пов'язаний із розвитком мовлення, з формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, зі становленням її особистості у тісному взаємозв'язку з грою і навчанням, відповідно.

Уява дошкільника вперше виявляється у своїх вищіх, довільних формах саме під час ігрової діяльності, але носить більш відтворюючий, ніж творчий характер; уява молодшого школяра, формуючись у навчальній діяльності, набуває дійсно творчого характеру.

89.Уявлення про сутність і функції емоцій. Зв'язок емоцій з іншими системами (гомеостатичною, мотиваційною, перцептивною, когнітивною, моторною).

Природа, сутність та функції емоцій.

Емоції – це особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху та ін.) значимість предметів, явищ, ситуацій, що впливають на індивіда в процесі його життєдіяльності. Почуття – стійкі емоційні ставлення людини до явищ навколишньої дійсності, які відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і мотивами; вищий продукт розвитку емоційних процесів в суспільних умовах.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

У ряді досліджень учених зустрічаються два підходи до розуміння емоцій, а саме, «емоції» та «почуття» як синоніми одного значення. Труднощі при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони можуть розглядатись як властивості психіки, як процеси, як стан психіки

Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями психіки, а також характеризуються відсутністю чітких уявлень, що спричинило диференціювання їх видів.

Одна з головних функцій емоцій полягає в тому, що вони допомагають орієнтуватися в навколишній дійсності, оцінити предмети і явища з точки зору їх бажаність або небажаність, корисності або шкідливості. 

Вчені визначили такі функції емоцій:  1) відбивної-оцінна;  2) що перемикає;  3) підкріплюються;  4) кoмпенсаторна

5)Регулятивна

6)Сигнальна

7)Стимулююча

8)Комунікативна

Теорія, диференціальних емоцій К. Ізарда. Об´єктом вивчення в цій теорії є частково емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес.

К. Ізард виокремлює п´ять основних тез:

• основну мотиваційну систему людського існування утворюють 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, зніяковілість, провина, подив, інтерес;

• кожна базова емоція має унікальні мотиваційні функції та специфічну форму переживання;

• фундаментальні емоції переживаються по-різному та неоднаково впливають на когнітивну сферу й на поведінку людини;

• емоційні процеси взаємодіють із драйвами, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними й моторними процесами, впливаючи на них;

• у свою чергу, драйви, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні й моторні процеси впливають на перебіг емоційного процесу.