72 . Креативність як характеристика мислення людини.

Креативность проявляється практично переважають у всіх психічних процесах людини, у його почуттях і спілкуванні.Креативность може характеризувати особистість загалом, окремі її боків, продукти діяльності чи процес їх створення. Усі основні досягнення людей, змінюють світ, є результатом їх креативності, реалізації творчий потенціал.Креативное мислення можна охарактеризувати – як спроможність донешаблонному аналізу, подоланню стереотипів, встановлено різноманітних перетинів поміж об'єктами та його властивостями, до великого узагальнення явищ, які пов'язані між собою очевидною зв'язком. У почуттях креативність проявляється у тонкості й широкої гамі переживань, в рівні розвитку інтелектуальних емоцій, які в людини у процесах мислення та уяви.

Аналіз багатогранних проявів креативності у різних сферах і сторони особистості дозволяє визначити її сутність, що складається в яскраво вираженої індивідуальності людини, в відході від стереотипних форм поведінки, у бажанні і готовність завжди йти шляхом. Люди з великим коефіцієнтом креативності трапляються нечасто. Реалізація творчий потенціал пов'язана з розвитком культурної креативності. Культурна креативність й у інтелектуально розвиненого дорослої людини, здатних саморегуляції творчої діяльності, почуттях і спілкуванні, креативність.

Творчість – це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення, у нестандартних ситуаціях, націленість для відкриття нового і схильність до глибокому усвідомлення свого досвіду.

Якщо творчості нічого особливого, отже, можна його зрозуміти й передбачити його прояви з допомогою звичайних когнітивних структур. Можна відзначити деяких випадках креативність як простий процес розв'язування завдання – просто мало виконуватися умова і рішення будуть нові й доречні. Творче мислення ємногостадийним процесом, які мають постановку завдання й перебування нового шляхи розв'язання. Основним змістом процесу уяви більшість авторів вважає перетворення уявлень, що відбивають реальну дійсність, й створення цій основі нового бачення, приведення образів до нового поєднання. Характерною рисою уяви вважатимуться те, що воно обов'язково відбувається у наочному плані, хоча виникаючі образи не мають оригіналу насправді, причому ці образи неможливо одержати ані емпіричним, ні логічним шляхом. Як матеріалу уяви зазвичай виступають образи предметів, ситуацій, обставин, і навіть, на думку авторів, і думки, ідеї.

Уява не сприймається як самостійний психічний процес, оскільки, на думку цієї погляду, перетворення способу життя та відкриття нового, які виділяються як основних ознак уяви, є необхідними сторонами будь-якого процесу почуттєвого відображення дійсності і функціями всіх психічних процесів.

73. Методики вивчення креативності.

Для оцінки рівня креативності вчені вирізняють різні критерії. Гілфорд, наприклад, вважав, що цілком очевидними критеріями оцінки креативності є швидкість, гнучкість, оригінальність, розробленість. Як один з основних показників обдарованості Гілфорд вважав оригінальність. Але оригінальність так можна трактувати з різних сторін: це можливо творчий процес, змістовний процес. З іншого боку, оригінальність може мати з творчістю нічого спільного, це може бути психічна неадекватність. Тому оригінальні ідеї необхідно розглядати у зв'язку з їх корисністю. Якщо в оцінці креативних ідей їх корисності, то не вдасться їх відокремити від ексцентричних чи шизофренічних. Тому корисність є також критерієм оцінки креативності. Х.Айзенк, на відміну Гілфорда, стверджує, що в оцінці креативності необхідно вивчати рівень психотизма, оскільки саме помірний рівень психотизма схиляє високої креативності..Шутберг іСасс як оцінку креативності використовував вміння людини використовувати контекстуальную інформації і об'єднувати її головною ідеєю.Інші критерії виділив Медник, що є представником асоціативної теорії креативності. Він вважає головний критерій оцінки творчого обдарування легкість асоціювання і можливість зближувати віддалені ідеї. Цей критерій також передбачає вміння зближувати поняття і виводити їх нові, і правильнізаключения Після дослідженні цих теорій, можна дійти невтішного висновку, що кожна з них виділяє свої критерії оцінки. Наприклад, інтуїтивізм, як найбільш рання теорія, вважає, що оригінальні рішення дійдуть людям як раптовеосенение, інсайт, тому механізми креативності лежать за межами нашого пізнання. Отже оцінити це явище неможливо.Отже, критеріями оцінки креативності вчені вирізняють такі показники: швидкість, гнучкість, оригінальність, розробленість, рівеньпсихотизма, оскільки саме помірний рівень схиляє розвитку креативності, легкість асоціювання, здатність зближувати віддаленіассоциируемие ідеї, оціночні здібності людини, легкість генерування ідей, рівень уяви чи фантазії.Кожна теорія креативності виділяє свої критерії оцінки креативності:- теорія непритомною роботи як критеріїв висуває рівень вольового зусилля, стимулюючого роботу несвідомого, і напруженість попередньої роботи;- теорія конструктивного інтелекту критерієм оцінки креативності висуває оцінку попередньої діяльності, що є причиною прийняття рішень;- теоріяперсервации критерієм висуває оцінку патологічних станів, що є результатом порушення діяльності мозку;- теоріїинтенциональной спрямованості ідетерминирующих тенденцій вкачестветкритерия оцінки креативності висунули стимули, викликаютьдетерминирующие тенденції.

74. Специфіка вивчення мови в психології. Сутність мови й мовлення. Необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення.Вони не лише пронизують усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних суспільних потреб, а й є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.Специфічний людський засіб спілкування - мова, яка існує об´єктивно в духовному житті людського суспільства і є системою знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мова виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічні передумови виникнення мови - звуки та рухи, які були притаманні пращурам людини і слугували засобом спілкування, задоволення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предметів і явищ, що оточували людину, і позначалися словами.МОВА - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.Мова і мовлення - поняття не тотожні. Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, специфіки діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей - попри те, що люди спілкуються однією мовою. Наприклад, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності. Кожен говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Водночас сама мова існує як жива лише за умови, що її активно використовують люди. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування. Саме мовлення є формою актуального існування кожної мови.Мовлення розглядають також як мовну діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв´язання мнемонічних або мислительних завдань. Відповідно, мовлення може набувати вигляду мовних дій, що є складовими іншої цілеспрямованої діяльності, зокрема трудової чи навчальної. Отже, мова - це засіб або знаряддя спілкування між людьми.

75. Відмінності мови від мовлення. Ознаки мовлення. Ознаки мови. Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи¬ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе¬редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль¬ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера¬турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра¬матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю¬ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня¬ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан¬ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо¬же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо¬же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико¬ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви¬падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На¬приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу¬чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ¬ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори¬ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща от¬говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психо¬фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі-чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй¬манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку¬стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов¬лення можна характеризувати за темпом, тембром, три¬валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють¬ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов-лення, мова має ієрархічну будову.Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов¬лення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис¬туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор¬мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас¬пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на¬лежить конкретним людям. Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син¬таксичних конструкціях, у частотності вживання мовних засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.