46 . Стани максимальної уваги.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної, й емоційно-вольової діяльності.

У трудовій діяльності й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності - це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється упродовж життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб і досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважним в іншій. Тому поділ людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина - це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Розсіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхневу спрямованість дій, не може зосередитися на якомусь об´єкті.

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної уваги - воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.

Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. У ній провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Головним збудником довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов´язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.

Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в процесі діяльності - навчальної, трудової - засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

47 . Стан пасивної уваги.

Мимовільна (пасивна, емоційна) увага — цезосередженнясвідомості на об’єкті в зв’язку з його особливостями як подразника. Вона не вимагаєзусиль на зосередження і не пов’язана з метою трудовоїдіяльності. Умовоювиникненнямимовільноїуваги є новизна абозначна сила подразника. У процесіпрацімимовільнаувагазумовлюєтьсязовнішніми для людини причинами, не пов’язаними з трудовоюдіяльністю, і виявляється як відволіканнявідроботиабо як показниквтоми.

Вид уваги, при якому відсутнясвідомийвибірнапрямку та регуляції. Воновстановлюється і підтримуєтьсянезалежновідсвідомогонамірулюдини. Восновінього лежать неусвідомлювані установки людини. Як правило, короткочасно, швидко переходить на довільне. Виникненнямимовільноїувагиможе бути викликаноособливістювпливуподразника, а такожобумовлюватисявідповідністюцихподразниківминуломудосвідуабопсихічному стану людини. Інодімимовільнаувагаможе бути корисною, як в роботі, так і в побуті, вонадає нам можливість своєчасновиявитипоявуподразника і вжитинеобхіднихзаходів, і полегшуєвключення взвичнудіяльність. Але в той же час мимовільнеувагаможематинегативнезначення для успіхувиконуваноїдіяльності, відволікаючинас від головного в розв'язуваннізадачі, знижуючипродуктивністьроботи в цілому. Наприклад, незвичайний шум, вигуки і спалахисвітлапід час роботивідволікають нашу увагу і заважаютьзосередитися. Причини виникненнямимовільноїуваги:

• Несподіванкаподразника.

• Відносна сила подразника.

• Новизна подразника.

• Рухоміпредмети. Т. Рібовиділивсамецей фактор, вважаючи, що в результатіцілеспрямованоїактивізаціїрухіввідбуваєтьсяконцентрація і посиленняуваги на предметі.

• Контрастпредметівабоявищ.

• Внутрішнійстанлюдини.

48. Стани мінімальної уваги. Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами, генезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну історики психології знаходять уже в Аристотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги. В залежності від активності увага поділяється на: - мимовільну (зосереджена свідомість людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника). Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму. Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас. –довільну(це увага, що свідомо спрямовується і регулюється людиною). Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями. - після довільну(це увага яка виникає за певною схемою: спочатку вкл. Довільна увага, оскільки даний об’єкт не викликає стійкого інтересу, а вже потім коли ви вкл. В роботу, вкл. Мимовільна увага. Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

49. Розлади уваги. Стареча неуважність. У клінічній практиці медичні працівники частіше за інші розлади уваги спостерігають підвищені відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об'єкті або діяльності. Увага їхня нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.Відволікання уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з'явитися після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета.При ураженні лобових часток кори великого мозку спостерігається зниження здатності до переключення уваги. Переключення може бути настільки загальмоване, що хворий повторно виконує раніше виконану дію, не помічаючи цього. Спостерігаються і протилежні випадки, коли здатність до переключення уваги посилюється. Таке порушення уваги характерне для хворих, які перебувають у маніакальному стані.Неуважність Гіперметаморфоз уваги - підвищена отвлекаемость. Надмірна рухливість уваги, постійний перехід від одного виду діяльності до іншого. При виконанні коректурної проби та інших завдань хворі пропускають окремі рядки в таблиці, закреслюють інші символи, забувають інструкцію. Звуження обсягу уваги - патологічне зосередження, обумовлене слабкістю його розподілу. Зустрічається при пухлинах головного мозку і при невротичних розладах. Виснаженість уваги - Прогресуюче ослаблення інтенсивності уваги в процесі роботи. Виявляється по різкого зниження якості і темпу виконання завдання. Швидка виснаженість уваги властива хворим з травмами черепа (S06) та іншими органічними захворюваннями мозку Інертність уваги - неможливість своєчасної переключення або патологічна фіксація уваги. Спостерігається у хворих на епілепсію, при психопатіях з Паранояльний розвитком, при психопатоподібній формі шизофренії. До розладів уваги, що отримали назву старечої неуважності, відносять її слабке переключення у поєднанні з недостатньою концентрацією. Увага людини фіксується на одному предметі, діяльності чи темі міркування, але, на відміну від «професорської» неуважності, таке зосередження неефективне. Таке явище неуважності спостерігається в станах депресії і тривоги, коли мислення людини довго і безупинно зайняте повторюваними і марними думками й образами.

50. Феномени вибіркової неуважності в когнітивній і моторній сферах. Неуважність виявляється в невмінні зосередитися на об'єкті, у ковзанні по поверхні предметів та в нездатності відобразити їхні істотні властивості, приховані від ока. Неуважність, як і уважність, позначається на мисленні, викликаючи у ньому, на противагу уважності, непослідовність, не аргументованість тощо. Отже, всі негативні риси уваги (нестійкість, поверхова зосередженість, легкість відволікання) охоплюються поняттям неуважності. Ці негативні риси проявляються в розсіяній увазі. Тоді мимовільна увага стійко домінує над довільною, людина не здатна до внутрішньої зосередженості. Але є й інший вид розсіяності, що виявляється в людей з досить вираженою вибірковістю уваги. Людина з таким типом уваги може бути інтенсивно зосередженою на якомусь об'єкті й неуважною до всього іншого. Фізіологічною основою такої уваги є домінанта, що сильно притягає всі збудження з інших ділянок мозку.

51. Основні проблеми психології уваги. Увага - один з тих пізнавальних процесів людини, відносно сутності й права, на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, що її дослідження ведуться вже багатостоліть. Одні вчені стверджують, що як особливого, незалежного процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого патологічного процесу або діяльності людини. Інші думають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, що має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів. Проблемами дослідження уваги займалися такі великі вчені як Бродбент Д.Є., Гальперін П.Я., Ланге М.М., Рубінштейн С.Л., Павлов І.П., Узнадзе Д.М., Ухтомський О.О. тощо. Вони висували безліч теорій уваги, але незважаючи на значну кількість досліджень, проблема уваги не стала менш значимою. Як і раніше тривають суперечки стосовно уваги. Але практично всі дослідження підкреслюють її індивідуальність. Представники англійської асоціативної психології поняття “увага” не включали до системи психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціаціюуявлень. Представники інтроспективної психології (В.Вундт, Д.Гербарт, Е.Тітченер) в увазі вбачали лише внутрішній суб’єктивний бік. На їхній погляд, увага – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту чи процесів. В.Вундт, наприклад, виходячи з такого розуміння, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги. Увага – це фіксаційна точка свідомості, найясніше її поле, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В.Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є проявом невідомої нам внутрішньої сили.Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги:1. Увага як результат руховогопристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умовнайкращогосприйняття.2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості.Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.3. Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології, указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним цетесаме».4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.

52. Пам'ять як предмет міждисциплінарних досліджень: філософські, психологічні, фізіологічні й біохімічні аспекти. З суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою та ін ) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливості індивідуальної і групової поведінки людей закономірності формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини. Без філософії психологія не могла б опрацьовувати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. І логіка як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша — його процесуальний, а друга — результативний аспекти.Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін. ) поглиблює уявлення про психіку як результат і чинник еволюції, доводить вивчення п механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів Проте ці механізми не можуть вивчатися без аналізу їх власне психологічного змісту.Не менш виразний зв'язок психології з педагогічними, медичними технічними науками, математикою. Досліджуючи процеси засвоєння суспільно-історичного досвіду, педагогіка не може ігнорувати закономірності сприймання, пам'яті, мислення, уяви, уваги, динаміку засвоєння знань, формування вмінь, навичок, природу інтересів і здібностей, розвиток особистості школяра. Медичним наукам, зокрема психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні «внутрішньої картини» хвороби, визначенні оптимальної терапевтичної тактики, застосуванні методів психологічного впливу на хворого. Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Математика має справу з просторовими формами й кількісними відношеннями і безпосередньо не звертається до психології. Однак психологію цікавить, наприклад, як у дитини виникає поняття числа, за допомогою якої системи координат людина орієнтується у просторі, як співвідносяться між собою кількісні і якісні способи побудови психічного образу. Відповіді на ці питання стосуються й математики. Адже ця наука, незважаючи на безмежність її абстракцій, має вихідні положення (те саме поняття числа), зміст яких пов'язаний із закономірностями функціонування людської психіки.

53. Пам'ять як універсальний інтегратор психіки. Саме на функцію пам'яті доводиться утримання безперервної інтеграції часового ряду подій.Глибоко продуману концепцію пам'яті ми знаходимо у Л.М.Веккера. За Веккером, пам'ять - засіб здійснення актуальної динаміки уявлень, динаміки їх перебігу. З одного боку, пам'ять забезпечує відтворення минулого в сьогоденні саме в якості минулого, з іншого боку, завдяки пам'яті відтворення минулих впливів може бути віднесено до майбутнього. Таким чином, пам'ять є передача інформації з часового каналу. Пам'ять - це необхідний загальний компонент і сенсорного простору, і сенсорного часу. Це - організуючий принцип формування образів, а потім всіх інших психічних процесів. Без участі пам'яті неможливе формування людського досвіду. Л.М.Веккер приходить до висновку, що пам'ять є універсальний інтегратор психіки.

54. Мимовільна й довільна пам'ять. Мимовільною пам’яттю називають процеси запам’ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам’ятати чи відтворити. Мимовільне запам’ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам’ятання будь-яких об”єктів є активна взаємодія з ними. Довільна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати. Тоді запам’ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам’ятання і відтворення та ін. Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю. Ці види пам'яті розрізняють­ся залежно від мети та способів запам'ятовування і відтворюван­ня. Якщо не ставиться спеціальна мета запам'ятати й пригадати той чи інший матеріал і він запам'ятовується пасивно, немовби сам собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, — така пам'ять є мимовільною. Якщо ставиться спеці­альна мета запам'ятати, застосовуються відповідні мнемічні (від грецького слова «мнеме» — пам'ять) прийоми, робляться вольові зусилля — така пам'ять буде довільною. Мимовільна пам'ять у своєму розвитку передує довільній. Весь життєвий досвід дитини спочатку грунтується в основному на мимовільній пам'яті й набувається дитиною без спеціального наміру запам'ятати і без спеціальних зусиль. Однак у свідомій активній діяльності, у засвоєнні системи знань, умінь і навичок (наприклад, у навчанні) довільна пам'ять займає провідне місце'.

55. Різновиди пам'яті. Форми пам'яті. Короткочасна пам'ять. Довгострокова пам'ять. Основні характеристики. Ейдетична пам'ять. Сутність ейдетичного феномену. Виділяють такі види пам’яті:За характером активності (за змістом запам’ятовуваного):Моторна пам’ять (пам’ять про рухи);Словесно-логічна;Образна пам’ять;Емоційна пам’ять.  За характером мети діяльності (способом запам’ятовування):Мимовільна;Довільна;Післядовільна.   За тривалістю утримування інформації:Сенсорна;Короткочасна;Довготривала.Пам’ять має декілька рівнів:               Миттєва (сенсорна) – зберігає інформацію про те, як сприймається світ на рівні рецепторів протягом 0,3-1,0 с; Миттєва пам'ять забезпечує збереження образу, який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, миттєва пам'ять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.       Короткочасна (оперативна) пам’ять – забезпечує оперативне збереження і переробку інформації, що надходить від органів чуття обмеженими порціями. Час зберігання інформації в оперативній пам’яті – 12-20 с. Об’єм оперативної пам’яті – 7±2 структурні одиниці (наприклад числа); Короткотривала пам'ять зберігає інформацію, яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої пам'яті. Ця пам'ять не має різновидів за модаль­ністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг коротко­тривалої пам'яті обмежений Проміжна пам’ять – зберігає інформацію протягом декількох годин і відрізняється значно більшою місткістю, ніж короткочасна. Довготривала пам’ять – зберігає інформацію протягом усього життя людини і має необмежений об’єм. У нього надходить матеріал з короткотривалої пам'яті, але він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал безперервно перетво­рюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.Головними характеристиками пам'яті є: об'єм, швидкість закарбування, точність відтворення, тривалість зберігання, готовність до використання збереженої інформації.Ейдетична пам'ять. Ейдетичні, або наглядні, образи пам'яті — це результат збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наочністю, яка цілком недоступна звичайному уявленню. - ейдетично пам'ять-особливий вид пам'яті, який проявляється далеко не у всіх людей. Її особливістю є збереження і відтворення надзвичайно яскравого, деталізованого образу події. Наявність ейдетично образів встановлено у деяких видатних мнемоністов, художників, музикантів. У Росії найбільшу популярність здобув (перш за все завдяки роботам психолога А. Р. Лурія) репортер Ш. Його особливий дар розкрився в двадцяті роки минулого століття. Це був людина, яка не забував нічого. Він міг безпомилково відтворити після одного пред'явлення ряд, що складається з п'ятдесяти (і більше) чисел або не пов'язаних між собою слів. Причому він легко і абсолютно точно відтворював такі ряди і через тиждень, і через місяць, і через п'ятнадцять років після пред'явлення. Як показали дослідження пам'яті Ш., він мав сильно вираженою здатністю до ейдетизму. Будь-які сигнали (звукові, смакові та ін) він міг «Перевести» у яскравий зоровий образ. Так, наприклад, він згадував, що у знаменитого режисера Сергія Ейзенштейна був голос, «як ніби якесь полум'я з жилками ». Ейдетична пам'ять пов'язана з такою особливістю сприйняття, як синестезія.