18. Відмінність психіки тварин від психіки людини.

1.   Тварина може діяти лиже в межах ситуації, що сприй­мається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами. Людина може передбачати події, чинити відповідно пізнаної необхідності.

2.  Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці й виконувати колективні знаряддєві дії.

3.  Тварини здатні переживати емоції, але тільки людина може переживати почуття.

4.   Різні умови розвитку психіки тварин і людини. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історич­ними умовами. Поведінка людини характеризується здатністю абстрагуватися (відволікатися) від даної конкретної ситуації та передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку з цією ситуацією. Так, моряки починають екстрено лагодити невелику пробоїну в судні, а льотчик шукає найближчий аеродром, якщо в нього залишилося мало пального. Люди аж ніяк не раби даній ситуації, вони здатні передбачати майбутнє. Таким чином, конкретне, практичне мислення тварин підпорядковує їх безпосередньому враженню від даної ситуації, здатність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відбивати не тільки безпосередні впливи середовища, а й ті, які його очікують. Людина здатна надходити відповідно пізнаної необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини. Друга відмінність людини від тварини полягає в його здатності створювати та зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній наочно-дієвої ситуації. Поза конкретної ситуації тварина ніколи не виділяє знаряддя як знаряддя, не зберігає його про запас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль в даній ситуації, воно тут же перестає існувати для мавпи як знаряддя. Так, якщо мавпа тільки що користувалася палицею як знаряддям для підтягування плоду, то через деякий час; тварина може погризти її або спокійно дивитися, як це зробить інша мавпа.

19. Поняття про інтегративну діяльність головного мозку.

Інтегративною називається діяльність мозку, яка об’єднує різноманітні функції організму для їх злагодженої взаємодії у процесі досягнення поставленої мети. Cаме це забезпечує пристосувальний характер поведінки кожної людини до зовнішніх умов, в тому числі до суспільства інших людей. Інтеграція діяльності центральної нервової системи здійснюється по декількох структурам. Найбільш істотними з них є наступні; 1. Проекційні системи - забезпечують проведення через всі рівні спинного та головного мозку інформації 2. Асоціативні системи - функція зв'язку. 3. Інтегративно-пускові системи (запуск рухового акту) 4. Лімбіко-ретикулярні системи - енергетичне, емоційне та вегетативне забезпечення діяльності.

20. Психофізична проблема: способи розв’язання. Психофізична проблема визначається як питання про співвідношення ментальних станів (наших думок, бажань, почуттів тощо) і фізичних станів мозку. Формально вона може бути виражена у вигляді питання: як співвідносяться фізіологічні і психічні процеси? Різне рішення цього питання служить основним вододілом між матеріалізмом і ідеалізмом. Матеріалізм стверджує первинність матерії і розглядає психіку, свідомість, дух, ідею як щось похідне. Ідеалізм, навпаки, стверджує першість і незалежність ідеї, духу, свідомості, психіки. Існує два основних напрямки розв'язання психофізичної проблеми — дуалізм та монізм. Класичний субстанціональний дуалізм слідом за Декартом стверджує, що свідомість і матерія існують повністю незалежно одна від одної.На відміну від дуалізму монізм стверджує, що існує тільки одна фундаментальна субстанція. Нейтральний монізм також поширений мало, його представники вважають, що в основі як матерії, так і свідомості лежить деяка третя нейтральна реальність. Матеріалістична версія монізму, у свою чергу, стверджує, що свідомість є елементом матеріальної реальності. Іншими словами, існує тільки мозок, а свідомість є його породженням. Ідеалістичний монізм (ідеалізм) зводить матерію до свідомості або духу.

21. Поняття про вроджені й набуті форми поведінки. Поведінка — форма адаптації, що здійснюється за рахунок зміни взаємодії організму з факторами довкілля. В основі поведінки лежать рефлекторні механізми. Для того щоб вижити, кожний тип тварин упродовж еволюції виробив специфічну поведінку, притаманну всім представникам даного виду. Така поведінка природжена і відносно стала. Вона закладена в генетичній програмі і проявляється у формі безумовних рефлексів. Поведінка допомагає людині у задоволенні її біологічних потреб, особливо на ранніх етапах індивідуального розвитку, і сприяє виживанню за відносно сталих умов довкілля. Вона притаманна всім тваринам і людині. Складні природжені форми поведінки, що являють собою комплекси безумовних рефлексів, які здійснюються в певній послідовності, називають інстинктами, а поведінку — інстинктивною. У процесі індивідуального розвитку людина набуває умінь, навичок, звичок (формування динамічних стереотипів) за рахунок утворення складних комплексів умовних рефлексів. У людини виникає новий тип набутої поведінки — розсудлива (розумова, інтелектуальна) діяльність, що ґрунтується на здатності нервової системи до аналізу і синтезу інформації. Розсудлива діяльність є результатом процесу мислення, що ґрунтується на відчуттях, увазі, пам’яті, мові, бажаннях та інших психічних процесах. Продуктом мислення є свідомість, що забезпечує усвідомлення людиною навколишнього світу і себе та інших людей у ньому. Завдяки свідомості здійснюється адаптація людини до умов існування в суспільстві, тобто у процесі соціалізації. Вроджена і набута поведінка формують індивідуальну поведінку людини, що є основною характеристикою особистості. Вона відрізняє кожну людину і ґрунтується на особистому досвіді та вроджених особливостях нервово-психічної діяльності.

22. Реакція. Три елементи реакції (сенсорний, центральний і моторний). Реакцією називається свідома дія, що є відповіддю на заздалегідь відомі подразнення. Прикладом реакції може бути дія боксера і фехтувальника у відповідь тощо. Реакції мають короткочасний характер. Вони обмежені відповідною системою рухів, у міру виконання яких реакція закінчується. У найзагальнішому вигляді процес реакції складається з сприймання заздалегідь відомого подразника, усвідомлення його і відповідної рухової активності. Сприймання подразника - це сенсорний момент реакції. Усвідомлення подразника - центральний момент, і відповідний рух - моторний момент реакції.