37.Розвиток науки та університетської філософії в Україні у XIX ст.

Порівняно з духовно-академічною філософією, яка мала теїстично-релігійну спрямованість, інституціалізація освіти і науки, самовизначення філософії як навчальної дисципліни та академічної науки все ж таки досягають високого рівня у світських навчальних закладах — університетах і близьких до них за статусом ліцеях. Попри зовнішню залежність від владних структур та опіки церкви, вони володіли певною автономією, орієнтувалися не тільки на вивчення певних дисциплін, а й на їх розвиток. У них формувалася своя корпоративна субкультура, в якій поціновувалися передусім почуття власної гідності, патріотизму, прагнення встановити наукову істину. Першим університетом на теренах України був Львівський університет. Викладання у ньому здійснювали німецькою і латинською мовами. 1787 р. в складі Львівського університету було засновано «руський інститут», у якому навчалися українці, які не володіли латиною, викладання велося українською мовою. Значна частина професорів цього інституту не володіла українською мовою і читала свої курси польською.У 1809 р. його було закрито, а сам Львівський університет продовжував функціонувати як типовий навчальний заклад Австро-Угорської імперії.Становлення університетської науки та освіти на українських землях, які входили до складу Росії, почалося з відкриття 1755 р. Московського університету. Потребу в університетській освіті гостро відчували українська шляхта і старшина, які прагнули, щоб їх діти отримали знання з правничих наук і оволоділи європейськими мовами для доступу до дипломатичної та урядової служби в столицях. 1764 р. українська шляхта і козацька старшина звернулися до Катерини II з проханням відкрити університети в Києві та Батурині. У 19 ст. всупереч політиці російського царату в українських університетах серед вчених виникає цікавість до історії, мови та культури українців, починаються дослідження в цих галузях, що сприяло формуванню національної свідомості українського народу

38.Українська література XIX ст.

Наприкінці 18 ст. Котляревський видає «Енеїду»,саме вона поклала початок відродження української мови та літератури.Справу котляревського продовжили «Харківські романтики»-літературне об*єднання 20-40х років створене студентами харківського університету (Боровицьким,Митлицьким,Корсунем..)Їхнім ідейним натхненником був Г.Квітка-Основ*яненко,видавши «малоросійські повісті» він довів,що українською мовою можно писати і високохудожні прозові твори.Видатну роль у національному відродженні відіграв поет,художник,мислитель Т.Г.Шевченко,який мав найбільший вплив на українців.З виходом у 1840 р. «Кобзаря» за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних».У 1816 р. священник І.Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою,він створив «Граматику» української мови ,довів,що українська мова є рівноправною слов*янською мовою ,а не діалектом російської чи польської мов.У 30-ті роки у Львові культурно-освітній гурток «Руська трійця» видає альманах «Русалка Дністровая»,але майже весь тираж був конфіскований.Перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців,активізації національних процесів.19 ст. стало періодом справжнього національного відродження:зросла національна свідомість українців,значних успіхів досягла культура.