14. Поняття та типи соціальної солідарності у соціології е.Дюркгейма.

Центральною соціологічною ідеєю, що практично проходить через усю творчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності.

Дюркгейм спирався на традицію соціологів-органіцистів, які вважали розподіл праці "загально біологічним фактом". Так, розподіл праці — закон природи, і з цим погоджувався і Е. Дюркгейм, але він розглядає цей процес не взагалі, а з погляду співвідношення особистості і суспільства. Він задається питанням, чи відповідає розподіл праці інтересам особистості, чи моральне воно? А головне, як впливає розподіл праці на соціальну солідарність людей у суспільстві? У поясненні цієї проблеми Дюркгейм відштовхується від типової для соціології XIX століття ідеї двох типів суспільства:

• традиційного,

• сучасного.

Звідси він виділяє два типи соціальної солідарності. По-перше, механічну солідарність, що була типовою для традиційного, архаїчного суспільства і ґрунтувалася на нерозвиненості і подібності людей, які складають суспільство. Індивід у такому суспільстві не належить сам собі, а колективна свідомість майже цілком покриває індивідуальні особливості, тобто відсутнє власне "Я" — "Я це тільки МИ". Як відомо, соціальний примус виражався тут у строгих репресивних законах, що карають за найменше відхилення від норм колективної поведінки.

По-друге, органічну солідарність, яка породжується розподілом суспільної праці і яка заснована не на подібності, а на розходженні індивідів. І якщо механічна солідарність припускає поглинання індивіда колективом, то органічна солідарність, навпаки, припускає розвиток особистості. Саме завдяки розподілу праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася репресивними мірами.

Тому перехід від механічної солідарності до органічної він вважає не тільки історичним законом, але і головним показником прогресу.

Розглядаючи солідарність як вищий моральний принцип, вищу універсальну цінність, Дюркгейм визнавав моральним і розподіл праці. Однак не можна не помітити, що суспільство, у якому домінує органічна солідарність, створює умови для розквіту індивідуалізму. Разом з тим, у суспільстві, де поважається особистість, для підтримки мирного співіснування диференційованих індивідів необхідні загальні цінності і важливо надати колективній свідомості достатній авторитет і досить широкий зміст.

20. Дослідження е. Дюркгеймом феномену самогубства.

Давид Эмиль Дюркгейм (фр. David Émile Durkheim, 15 апреля 1858 — 15 ноября 1917) — французский социолог и философ, основатель французской социологической школы и структурно-функционального анализа. Наряду с Карлом Марксом и Максом Вебером считается основоположником социологии как самостоятельной науки.

Дюркгейм предпринял эмпирическое социологическое исследование причин самоубийств (одна з головних робот – «Самогубство. Соціологічний етюд.», 1897). Дюркгейм пытался доказать, что самоубийства предопределяются в первую очередь социальными причинами, а не психологическими. По его мнению, над людьми в обществе витает общественное сознание (колективна свідомість) и диктует им совершать определённые поступки. С точки зрения Дюркгейма, главная причина самоубийства – это одиночество (індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям групп; наприклад, атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди). Для подтверждения Дюркгейм анализировал частоту самоубивств в разных социальных группах, чем опровергал теории других учених (самоубивство по наследственности, склонность к самоуб. как психологическое заболевание, самоубивство как подражание и т.д.)

Дюркгейм выделил четыре три основних типа самоубивств: эгоистическое, альтруистическое, аномическое. При эгоистическом типе самоубийства человек испытывает слишком большие желания – денег, любви, наслаждений, быстрого продвижения по службе, которые невозможно сразу удовлетворить. Это противоречие между возможностями и потребностями и вызывает самоубийство, ибо такой человек лишён воздействия семейной и групповой морали, которая учит воздержанию и помогает достичь душевного равновесия (среди протестантов наблюдается максимальный уровень самоубийств по сравнению с представителями других религий, т. к. протестанты исповедуют эгоистическую мораль личного обогащения, у евреев – самый низкий, потому что вынуждены были жить дружно и помочать друг другу – сильні соц. зв’язки).  Наличие семьи и большого количества детей служит хорошим средством профилактики против угрозы самоубийства. Пример альтруистического самоубийства: согласно обычаю сати, вдова в Индии обязана добровольно идти на костёр, где горит тело её покойного мужа и добровольно сгореть заживо, в противном случае её ждёт презрение со стороны общины. Аномическое [Аномія (тут) – стан суспільства, який наступає після певних різких змін (революція, бунт і т.д.) і виражається в кризі або, навпаки, в розквіті]. - всякое нарушение равновесия в обществе ведёт к увеличению уровня самоубийств, поэтому максимальные пики уровня самоубийств приходятся на периоды экономического упадка или расцвета. Рост количества числа самоубийств в период экономического кризиса можно объяснить ростом безработицы, снижением зарплаты и чувством разрозненности, одиночества, в период - завистью, когда потенциальному самоубийце кажется, что другие люди богатеют быстрее, чем он (в більш широкому сенсі, аномічне самогубство. – протест проти дій/стану суспільства; напр., суїцид поета, коли він перестав бути модним – теж аномічне самогубство.). 

Эгоистическому самоубийству предшествует состояние апатии, томительной меланхолии, альтруистическому – энергия и страстность, аномическому – раздражительность и отчаяние.

Во время войны число самоубийств сокращается, т. к. общество сплачивается на отпор врагу. У каждого народа есть свой излюбленный вид самоубийств. Дюркгейм делает вывод, что современное возрастание уровня самоубийств – это патологическое явление, плата за цивилизацию, развитие общества и прогресс.