14. Соціологічна теорія е. Дюркгейма.

Як узагальнююче поняття, що виражає основні принципи теорії і методології соціології Дюркгейма, виступає поняття "соціологізм".

За Дюркгеймом, соціальна реальність включена в загальний універсальний природний порядок, і вона настільки ж ґрунтовна, а головне "реальна", як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як і останні, розвивається відповідно до визначених законів.

З метою розуміння дюркгеймівського "соціологізму" у цьому понятті варто розрізняти два аспекти: по-перше, онтологічний, по-друге, методологічний. Стосовно першого, онтологічного аспекту "соціологізму" можна виділити кілька вихідних теоретичних чи позицій постулатів.

Суспільство — реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів. І тут варто підкреслити одну основну ідею, яка пронизує всю наукову творчість Дюркгейма. Мова в даному випадку йде про безумовне визнання автономії соціальної реальності, і, насамперед, про індивідуальну, біопсихічну реальність, яка втілена в окремих індивідах. Розходження індивіда і суспільства виступають у нього в формі дихотомічних пар, у яких так чи інакше втілюється (виражається) різнорідність цих реальностей.

В усякій теорії суспільства, теорії соціології явно чи не явно присутня теорія людини, вона (теорія соціології) так чи інакше базується на філософській антропології. І в цьому плані людина для Дюркгейма — це двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному дві сутності: соціальна й індивідуальна.

Ці два початки людської природи також виступають у Дюркгейма в різноманітних дихотоміях, зокрема:

• фактори, специфічні для суспільства, характеристики людської природи, що виділяються і постулюються;

• фактори, загальні для даного суспільства чи групи, і характерні для одного чи декількох індивідів;

• свідомість і поведінка асоційованих індивідів, з одного боку, та ізольованих індивідів — з іншого і т. п.

Ця дихотомічність мала глибокі методологічні і теоретичні наслідки та причини. Слід особливо зазначити, що "соціологізм" Дюркгейма (в онтологічному плані) не зводився тільки до затвердження готівки й автономії соціальної реальності. Він затверджував і обґрунтовував пріоритет соціальної реальності стосовно індивідуальної, а також її виняткове значення в детермінації людської свідомості і поведінки.

Тому в зазначених вище дихотомічних парах ті сторони, що втілюють соціальну реальність, превалюють, панують над одиничними, індивідуальними. Так, колективна свідомість — над індивідуальною, священне — над світським і т. п. Тобто з повним правом можна стверджувати, що за Дюркгеймом, суспільство є більш багатою і більш "реальною" реальністю, ніж сам індивід. Суспільство в Дюркгейма домінує над індивідом.

Ця характерна риса "соціологізму" одержала в історії соціології назву "соціальний реалізм".

Його соціологія поділялася на три основні сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію, загальну соціологію.

14. Поняття соціального факту, типи соціальних фактів за е.Дюркгеймом.

Во-первых, согласно концепции Дюркгейма, социальными фактами обозначаются социальные - происходящие в обществе - явления, но не все явления, а лишь определённая их категория, разряд. «Это,-пишет он,-разряд фактов, отличающихся специфическими свойствами; его составляют образы мыслей, действий и чувствований, находящиеся  вне индивида и одаренные принудительной силой, вследствие которой он вынуждается к ним. Отсюда их нельзя смешать ни с органическими явлениями, так как они состоят из представлений и действий, ни с явлениями психическими, существующими лишь в индивидуальном сознании и благодаря ему». 

То есть эти факты, во-первых, не являются ни действиями, ни мыслями, ни чувствами, но их образами, во-вторых, эти образы существуют не в индивидуальном сознании, а вне его. Проще говоря, это явления не психические и не биологические. Они не относятся к человеческой психомоторике. «Они,- считает Дюркгейм,- составляют новый вид и им-то и должно быть присвоено название социальных.»  «Оно (слово социальный) им вполне подходит, так как ясно, что, не имея своим субстратом индивида, они не могут иметь другого субстрата, кроме общества, будь то политическое общество в его целом или какие-либо отдельные группы, в нём заключающиеся: религиозные группы, политические и литературные школы, профессиональные корпорации и т.д.».  

Следует заметить, субстрат, субстанция – категория философская. Она обозначает общую основу явлений, вот только пока неясно, материальную, или духовную в данном случае. 

Продолжая развивать свою мысль, Дюркгем пишет следующее: «С другой стороны, оно (слово социальный) применимо только к ним, т.к. слово (знак) “социальный” имеет определенный смысл (значение) лишь тогда, когда обозначает исключительно явления, не входящие ни в одну из установленных и названных уже категорий (биологических и психологических) фактов. Они составляют, следовательно, собственную область социологии». 

Как можно видеть, социальными фактами Дюркгейм ограничивает область социологии и так устанавливает предмет и границы этой науки. 

Дальше Дюркгейм продолжает: «Наше определение будет, следовательно, полно, если мы скажем: социальным фактом является всякий образ действий, резко определенный или нет, но способный оказывать на индивида внешнее принуждение, или иначе: распространённый на всем протяжении данного общества, но имеющий в то же время свое собственное существование, независимое от его индивидуальных проявлений».

У Дюркгейма социальный факт распространён на всём протяжении общества или социального пространства, имеет своё собственное существование и субстрат, субстанцию, которая не может быть ни психической, ни биологической и обладает принудительной силой. 

Дюркгейм разделял социальные факты на морфологи­ческие как материальный субстрат общества (например, плотность населения) и нематериальные факты как компоненты коллективных представлений, имеющие надиндивидное социально-культурное значение.