53. Підходи до визначення чинників і критеріїв стратифікації.
Всі вчені по-різному визначають чинників і критеріїв ієрархії стратифікації, їхні погляди не збігаються.
Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать. Так марксизм, під впливом якого формувалася
вітчизняна соціологія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник – відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Функціоналізм пояснює нерівність, виходячи із диференціації соціальних функцій, що виконуються різними прошарками, класами, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства можливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Чіткіше критерії стратифікації визначив П.Сорокін. Він зазначав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).
Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо.
М. Вебер, крім економічних стратифікаційних критеріїв (відносини власності, рівень доходів), користується такими критеріями, як соціальний престиж і належність до певних політичних партій.
У теорії соціальної дії наявну в суспільстві велику різноманітність соціально-диференційних ознак Т. Парсонс спробував об’єднати в такі універсальні критерії соціальної стратифікації: якісні характеристики людей — відповідальність, компетентність та ін.; виконувані ролі — численні різновиди професійно-трудової діяльності; володіння власністю, матеріальними й духовними цінностями, привілеями, культурними надбаннями тощо.
54. Поняття соціальної мобільності. Види соціальної мобільності
Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші. Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна.
Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними "сходинками". Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості — закритості суспільства.
55. Сутність процесу маргіналізації.
Вперше у соціологічний обіг поняття маргінальність (від латинського margo - край, межа) ввів у 1928 р. американський учений Роберт Езра Парк у статті "Людська міграція та маргінальна людина"
Маргіналізація – втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей в-ної субкульт без входження до ін. Досліджуючи міграційні процеси, Роберт Парк аналізує "особистість на межі" двох культур, які нерідко конфліктують між собою. Поняття маргінальна людина Р. Парк використовував для характеристики неадаптованості "культурних гібридів". Вчений характеризував маргінальність не лише як стан на межі, а й як приналежність одночасно до двох груп чи культур.
У соціології маргіналізація це процес соціального падіння або перебування у невисокому й заздалегідь програшному соціальному статусі.
Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соц.-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соц. спільнот прошарки називають маргінальними. Маргіналізовані індивідууми часто обмежені в отриманні соціальних послуг, програм і соціальних привілеїв . Розрізняють особисту, громадську і глобально-структурну маргіналізацію.
Маргінальний тип особ-сті – Людина (особа), яка залишила своє соціальне середовище (соціальну групу, націю, країну, державу) і адаптується в інше соціальне середовище.