43. Соціальні інститути та процес інституціалізації.

Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес організації та регулювання суспільного життя, впорядкування, формалізації та стандартизації суспільних зв'язків і відносин називається інституціалізацією. Інакше кажучи, і петиту ціанізація — є процесом виникнення, становлення, розвитку та історичних змін соціальних інститутів.Для здійснення інституціалізації необхідні такі умови:

1. Відповідна соціальна потреба. Інститути покликані організовувати сумісну діяльність людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб. їх задоволення можливе лише у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді існування соціального інституту стає неактуальним.

Відомий дослідник Г. Ленскі визначив ключові соціальні потреби, які породжують процеси інституціалізації: потреба комунікації (мова, освіта, зв'язок); потреба у виробництві продуктів і послуг; потреба у розподілі благ і привілеїв; потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя; потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за позиціями, статусами тощо); потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).

2. Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв'язків, взаємодії та відносин конкретних осіб, індивідів, соціальних груп.

3. Кожний соціальний інститут мас свою систему цінностей та правил, які визначають мету його діяльності І її норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними та корисними.

4. Наявність необхідних матеріальних, фінансових, трудових, організаційних ресурсів, які суспільство повинно стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

У процесі інституціалізації складаються основні структурні ознаки, що характеризують соціальні інститути в сучасному суспільстві. Вони охоплюють: певну сферу діяльності та суспільних відносин; установи для організації спільної діяльності людей, уповноважених виконувати соціальні, організаційні, управлінські ролі та функції; наявність специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють поведінку людей у межах соціального інституту; наявність матеріальних засобів (громадські будинки, фінанси, обладнання), за допомогою яких досягаються цілі інституту.

44. Організації як соціальне утворення. Формальна та неформальна організація.

Організація — це соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети. Організаціями є фірми (економічні суб’єкти), профспілки, політичніпартії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування і безліч інших “одиниць координації, що мають певні межі і функціонують для досягнення мети чи множини цілей, що поділяються її членами-учасниками”.

З визначення організації випливають три основні вимоги, які потрібні для її створення:

1. Сукупність учасників (людей).

2. Ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, що виступають похідними від інтересів її засновників (власників).

3. Формальна структура владних відносин, ієрархія, що характеризується певною складністю.

В організації люди доповнюють один одного, що робить їх сильнішими у боротьбі за виживання. Без об’єднання в організації, найпримітивнішими із яких були первісні племена, людський рід не зміг би вижити і створити цивілізацію.

Організації можуть бути формальними і неформальними. Наведене вище визначення стосується формальної організації. Неформальні ж виникають спонтанно, але тоді, коли люди вступають у стосунки між собою досить часто. Неформальні організації (групи) існуютьмайже у всіх формальних організаціях, за винятком, можливо, дуже маленьких. Їх виникнення пояснюється тим, що не всі інтереси чи соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації.