29. Теорія комунікативної дії Габермаса

Якщо теорія соціальної дії Вебера розвиває й конкретизує теорію індустріального суспільства, то теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса (нар. 1929) виконує таку саму роль стосовно соціальної концепції К. Маркса. Ю. Хабермас, щоправда, вважає, що соціальний розвиток не можна вивести з економічної сфери, як і для становлення людини і її виділення з навколишнього світу недостатньо праці. Необхідні ще мова й комунікація.

Ю. Хабермас формулює чотири принципи, що відбивають основні стадії розвитку комунікацій: споріднення – становище індивіда в соціальній системі детермінується статтю і віком; родовідна лінія – становище індивіда детермінується статусом сім'ї; політична служба – становище індивіда детермінується спільними угодами, пов'язаними з авторитетом правителя; формальне право – становище індивіда детермінується індивідуальними перевагами відповідно до закону.

У племінному суспільстві домінує система споріднення. У ньому немає інституціоналізованих структур влади, політики й економіки. Значним фактором, що поєднує людей у соціальний організм, була мова. Саме в ній Ю. Хабермас вбачає основи комунікативної раціональності й комунікативної дії.

Поступово з'являються інші типи раціональності – пізнавальний і інструментальний розум, що формують світ економічних і політичних інститутів. На наступному етапі виступають уперед економічні інститути, при пізньому капіталізмі – держава.

Суспільство розвивається за принципом «зрушення проблем». Для раннього капіталізму головним було протиріччя між працею й капіталом, що призводить до економічної кризи; для пізнього – протиріччя між особистістю й державою, що призводить до інфляції, фінансової кризи й «кризи раціональності». В основі його лежить неспроможність примирити інтереси приватного капіталу з необхідністю створення організованого суспільства, що викликає кризу політичної сфери. Потім криза переходить у культурну сферу – виникає мотиваційна криза, пов'язана зі ставленням людини до соціальної системи як такої і її зацікавленість у ній. Економічне відчуження (поняття, що йде від Г. Гегеля й стало одним з основних у концепції К. Маркса) змінюється на наступній стадії політичним, а потім культурним.

Еволюція людського мислення, за Ю. Хабермасом, проходить п'ять стадій: міфопоетичну, космологічну, релігійну, метафізичну й сучасну. Тим самим Ю. Хабермас ускладнює схему О. Конта, де представлені три останні стадії. Ю. Хабермас виділяє чотири індивідуальних типи соціальної дії: 1. Стратегічна дія – керована егоїстичними цілями, при досягненні яких береться до уваги вплив хоча б ще одного індивіда, розглядуваного як засіб або перешкода. 2. Нормативна дія – досягнення взаємовигідних цілей з допомогою підпорядкування нормам. 3. Драматургічна дія – з метою «уявлення самого себе» і створення публічного іміджу. 4. Комунікативна дія – метою цього типу є вільна угода учасників для досягнення спільних результатів у певній ситуації.

Пояснимо відмінності між типами дії на простих прикладах. Стратегічна дія – коли один студент вирішує кросворд, інший розмовляє і кожний переслідує свою мету. Нормативна дія – коли кожний студент поводиться за правилами, підкоряючись їм, але переслідуючи свою мету. Драматична дія – коли кожний прагне показати самого себе. І лише при комунікативній дії кожний студент розуміє, що мета у всіх присутніх в аудиторії, включаючи викладача, одна – навчитися й навчити і діяти відповідно до цієї мети.

Цей тип дії є вищим і виступає основним фактором прогресу, не пов'язаного з пануванням і підпорядкуванням. На його базі формуються «суб'єктивні структури» життєвого світу у формі критичного знання, що має на меті пробудження суспільної рефлексії, емансипацію людей і подолання комунікаційного перекручування – перешкоди на шляху розвитку цивілізації.

Мета еволюції, за Ю. Хабермасом, – досягнення універсальної раціональності й ситуації, коли взаємодія індивідів не спотворюється сторонніми впливами.