27. Матеріалістичний погляд на суспільство

Історичний матеріалізм — під цим поняттям найчастіше розуміється марксистська філософія історії; одна з 3-х основних складових частин філософії марксизму (діалектичний матеріалізм, історичний матеріалізм танауковий комунізм). Як така була сформульована та обґрунтована в марксизмі-ленінізмі (сталінізмі). Розглядає історію людства як діалектичну взаємодію продуктивних сил та виробничих відносин. Сам Карл Марксніколи не використовував цього терміну, вживаючи вираз «матеріалістичний погляд на історію».

Виходячи з матеріалістичних позицій Маркс виділяє у виробничих відносинах суспільства економічний базис, що визначається розвитком продуктивних сил, і надбудову, до якої входять держава, релігія, культура та інше, визнаючи примат базису над надбудовою [це основа матеріалістичного погляду, все інше випливає з цього].

Продуктивні сили опереджають у своєму розвитку виробничі відносини, які мають більшу інерцію і гальмують розвиток продуктивних сил. Протилежність між продуктивними силами й виробничими відносинами розв'язується при революційній зміні виробничих відносин. Прикладами такої зміни є буржуазні революції, які замінили застарілі феодальні відносини на капіталістичні.

Вся історія інтерпретується як низка суспільно-економічних формацій, що приходять на зміну одна одній: первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодальний лад, капіталізм. В майбутньому Маркс передбачав заміну капіталістичного ладу на комунізм. За винятком первіснообщинного ладу та комунізму, всі соціал-економічні формації антагоністичні: побудовані на експлуатації пригнобленого класу панівним класом: рабів — рабовласниками, селянства — феодалами, пролетаріату — буржуазією. Розвиток кожної формації диктується, згідно із принципами діалектики, притаманними їй протиріччями. Наприклад, основним протиріччям капіталізму Маркс вважав протиріччя між суспільним характером виробництва та приватною власністю на засоби виробництва.

Внутрішні протиріччя антагоністичного суспільства за Марксом із неминучістю ведуть до його загибелі. Інструментом переходу від однієї формації до наступної виступає класова боротьба між експлуатованими та експлуаторами.

28. Сучасні соціологічні теорії

Сучасні теорії базуються на класичних. Однак з розвитком соціологічної науки, зростає і її спеціалізація. Тому у сучасній соціології виділяються такі основні теорії/підходи: структурний функціоналізм, теорії обміну, теорії конфлікту, символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія, етнометодологія.

Структурний функціоналізм. У роботах класика структурного функціоналізму Толкотта Парсонса (1902-1979) сформульовані основні принципи консенсусного підходу до вивчення суспільства. Самі поняття «функція», «функціональність» говорять про те, що в суспільстві різнорідні елементи (інститути та соціальні ролі) повинні діяти як частини добре налагодженого механізму. Соціальна діяльність як на рівні індивіда, так і на рівні групи виявляється спрямованої на підтримку стабільності соціальної системи.

Концепція соціального обміну була створена американським соціологом Джорджем Хоманс (1910-1089) на противагу структурному функціоналізму. Концепція пояснює такі поняття соціології, як «роль», «статус», «конформізм», «влада» та інші, не дією макросоціальних структур, як це прийнято в функционализме, а з точки зору породжують їх соціальних відносин. Суть цих відносин Хоманс бачить у прагненні людей до отримання нагород і вигод і взаємному обміну ними. Поряд з Хомансу одним з творців концепції соціального обміну вважається Пітер Блау (р. 1918). У своїх роботах Блау привносить в цю концепцію категорії структурного функціоналізму і теорії конфлікту. У міжособистісних відносинах Блау надає вирішальну роль економічним аспектам (нагороді, вигоді, користі) і ставить завдання вивести з найпростіших форм соціального обміну «мерджентние властивості» соціальної структури: рольові відносини, владу і законність, колективні цінності, взаємини складних соціальних організацій.

Соціологічні теорії соціального конфлікту: 1. Концепція позитивно-функціонального конфлікту Льюїса Козера (1913-2003). Відповідно до цієї концепції, суспільству притаманне соціальна нерівність, і звідси - постійна психологічна незадоволеність його членів, напруженість у відносинах між індивідами і групами. 2. Конфліктна модель суспільства Ральфа Дарендорфа (р. 1929). Відповідно до цієї моделі будь-яке суспільство спирається на примус одних його членів іншими, різниця в соціальному становищі різних соціальних груп та індивідів викликає взаємні тертя, протиріччя і як результат зміна соціальної структури самого суспільства; 3. Загальна теорія конфлікту Кеннета Боулдинга (1910-1993) полягає в тому, що всі конфлікти мають загальні зразки розвитку. Їх докладне вивчення і аналіз надають можливість створити «загальну теорію конфлікту», яка дозволить суспільству контролювати конфлікти, управляти ними, прогнозувати їх наслідки.

Символічний інтеракціонізм. Інтеракціоністи прагнули розглядати суспільство як результат взаємодій (інтеракцій) людей, як суб'єктивну реальність, пронизану суб'єктивними намірами і діями індивідів.

Феноменологическая соціологія. Творцем феноменологічної соціології вважається Альфред Шюц (1899-1959). Стосовно до галузі соціального знання Шюц намагався вирішити поставлене Гуссерлем завдання - відновити зв'язок абстрактних наукових понять з життєвим світом, світом повсякденного знання і діяльності. Використовуючи описовий феноменологічний метод та ідеї Вебера, Бергсона і Міда, він висунув ідею розуміє соціології, простежує процеси становлення людських уявлень про соціальний світ.

Багато в чому продовжує лінію феноменологічної соціології та соціології знання етнометодологія. Заснована Гарольдом Гарфінкелем. Етнометодологія досліджує організацію повсякденного життя. Метою напрямку є більш глибоке розуміння соціальної діїіндивідів. Етнометодологія вивчає дорефлексійні конструкції, якими користуються індивіди, щоб заповнити прогалини в соціальній реальності. Етнометодологи досліджують, яким чином індивіди на основі знання здорового глузду використовують методи взаємодії один з одним не усвідомлюючи цього. Предметом етнометодології є методи організації повсякденної діяльності, характерні тій чи іншій культурі (етнометоди).