- •2.Що вивчає соціологія. Соціологічні підходи
- •3.Рівні соціологічного дослідження
- •4.Предмет і об’єкт соціології.
- •5. Функції соціології як науки.
- •7. Місце соціології у системі соціогуманітарних наук.
- •8. Структура соціологічного знання.
- •9. Загальна соціологічна теорія, теорії середнього радіусу дії, емпіричні соціологічні дослідження.
- •11.Періодизація розвитку соціологічного знання.
- •12.Історія становлення соціологічних вчень. Протосоціологія.
- •13.О.Конт та г.Спенсер – основоположники науки соціології.
- •Класична соціологічна спадщина.
- •Проект нової науки про суспільство о. Конта. Особливості появи терміну «соціологія».
- •Органістична концепція г. Спенсера.
- •Соціологічна теорія е. Дюркгейма.
- •Поняття соціального факту, типи соціальних фактів за е.Дюркгеймом.
- •Поняття та типи соціальної солідарності у соціології е.Дюркгейма.
- •20. Дослідження е. Дюркгеймом феномену самогубства.
- •21. Соціологічна теорія модерну Вебера
- •22. Концепція соціальної дії Вебера
- •24. Соціальна теорія Маркса
- •25. Поняття соціально-економічної формації за Марксом
- •26. Суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами як рушійна сила соціальних змін за к.Марксом.
- •27. Матеріалістичний погляд на суспільство
- •28. Сучасні соціологічні теорії
- •29. Теорія комунікативної дії Габермаса
- •30. Політекономічний аспект глобалізації у. Бека
- •31. Поняття суспільства та громадянського суспільства Дж. Александера. Історія розвитку поняття громадянського суспільства.
- •Теорія світової системи а. Г. Франка.
- •Витоки соціально-політичних вчень в Україні.
- •Соціологічна думка в Україні хіх – хх ст.
- •35. Розвиток соціології в Україні на сучасному етапі.
- •36. Сучасні українські соціологи: визначні представники.
- •37. Суспільство як соціальна система. Основні сфери суспільства.
- •38.Суспільство модерну як об’єкт соціології. Основні підсистеми суспільства модерну.
- •39. Концепції походження суспільства.
- •40. Типологізація суспільств.
- •41. Поняття та види соціальних інститутів.
- •42. Соціальні інститути: види та функції.
- •43. Соціальні інститути та процес інституціалізації.
- •44. Організації як соціальне утворення. Формальна та неформальна організація.
- •45. Соціальна структура суспільства: визначення, загальна характеристика.
- •46. Поняттясоціальноїструктурисуспільства та їїелементи.
- •47. Соціальна група як елемент соціальної структури.
- •48. Торія соціальної стратифікаціі
- •49. Соціальна стратифікація: сутність і види
- •50. Соціальний статус та соціальна роль
- •51. Статусна позиція і статусний набір
- •52. Сучасні форми соціальної нерівності
- •53. Підходи до визначення чинників і критеріїв стратифікації.
- •54. Поняття соціальної мобільності. Види соціальної мобільності
- •55. Сутність процесу маргіналізації.
- •56. Сім'я та шлюб: основні поняття.
- •57. Сім'я як мала соціальна група та соціальний інститут.
- •58. Функції сім’ї.
- •59. Форми сім'ї та шлюбу
- •Критерії успіху сімейно-шлюбних стосунків.
- •Альтернативні форми сім’ї та шлюбу.
- •Стан і тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні
- •63. Гендерна соціологія. Чоловік та жінка: спільне та відмінне.
- •64. Культура: сутність та основні функції.
- •65. Наукові підходи до визначення культури
- •66. Поняття культури, основні елементи культури
- •67. Культура, цивілізація, суспільство – співвідношення понять
- •68. Елементи культури, їх значення для суспільства
- •69. Субкультура та контркультура
- •70. Охарактеризуйте сучасний розвиток культури в Україні
- •71. Еволюція розвитку етносоціології як науки
- •72. Базові терміни етносоціології.
- •73. Методики в етносоцоілогії.
- •74. Володимир Євтух як засновник першої в Україні Наукової етносоціологічної школи.
- •75. Перспективи розвитку етносоціології в Україні.
21. Соціологічна теорія модерну Вебера
Макс Вебер (нім. Max Weber) (*21 квітня 1864, Ерфурт — †14 червня 1920, Мюнхен) — німецький соціолог, економіст і правознавець. Один із засновників соціології як науки.
Социология как наука о законах становления и функционирования общества является продуктом модерного развития. Одним из крупнейших теоретиков социального модерна является Макс Вебер (1864-1920). Он определяет социальный модерн как всеобъемлющую рационализацию общественной жизни, которая склонна радикализироваться. Рациональное начало общественной жизни восходит, по мнению вебера, к античности (развитие математики, римского права и т.д.) и расцвету экспериментальных наук в эпоху Возрождения. Затем важным фактором модерного развития становится рациональный способ хозяйствования. Он возник благодаря отделению рабочей силы от средств производства. Все три указанных начала синтезировались, считает Вебер, в протестантизме, который внедрил в экономику достижения науки, и экономический эффект был возведен протестантской этикой в ранг религиозного призвания. Кроме того, Вебер создал классификацию типов действия, отличавшихся от природных: действия человека имели субъективный смысл. В процессе всеобщей рационализации общественной жизни целенаправленное действие, по Веберу, становится средством интерпретации модерна.
Важливе місце у творчості М. Вебера займає дослідження проблематики раціональності. Він її вивчав, в основному, у зв'язку з розвитком капіталізму (модерну, фактично). У двох із чотирьох типів соціальної дії, М. Вебер констатує присутність раціональної компоненти у різних формах: ціле-раціональну дію, що орієнтується на мету, затрати на її досягнення та зовнішній контекст дії, ціннісно-раціональну, що окрім іншого має певну ціннісну платформу вкорінену в культуру та домінуючі в ній норми. Із цим пов'язане веберівське розмежування формальної та субстантивної раціональності, де перша пов'язана із здатністю здійснювати чіткий розрахунок при прийнятті рішення, а друга є радше виявом стабільних ціннісних орієнтирів як елементу культури. У цьому сенсі, М. Вебер розуміє раціональність і як об'єктивний процес і як властивість суб'єкта, котрий актуалізує своїми діями певні культурні орієнтири в яких існують норми, що обґрунтовують раціональну поведінку. На сучасному етапі здійснюються спроби дещо переглянути субстантивне розуміння раціональності у напрямку до його плюралізації (у тій чи іншій мірі це властиво для концепцій Н. Лумана, Е. Ґіденса тощо), або ж взагалі до його концептулального заперечення, як це роблять постмодерністи[2]. У зв'язку з процесами раціоналізації М. Вебер розглядав також становлення нового модерного соціального порядку як в економічному, так і правовому й політичному вимірах, зростання значення бюрократії на які хоча він і покладав надії на підвищення ефективності управління, але наголошував на потенційних небезпеках, які несе розгалужене правове регулювання.
КАРОЧ ВСЬО РАЦІОНАЛЬНО В МОДЕРНІ