2. Розкрити роль специфічних рис характеру соціального працівника в подоланні стресу.

синдрому выгорания больше подвержены жители крупных мегаполисов, которые живут в условиях навязанного общения и взаимодействия с огромным количеством незнакомых людей в общественных местах.

Для людей, имеющих хорошее здоровье, целенаправленно заботящихся о

своем физическом состоянии, уверенных в своих способностях и возможностях риск возникновения синдрома «профессионального выгорания» существенно снижается.

Кроме того, следует подчеркнуть, что профессиональное выгорание меньше затрагивает людей, у которых есть опыт успешного преодоления профессионального стресса и которые в напряженных условиях умеют изменять свое проведение в конструктивную сторону.

В характере таких людей преобладают высокая подвижность, открытость,

общительность, самостоятельность и стремление опираться на собственные силы.

Наконец, важной отличительной чертой людей, устойчивых к профессиональному выгоранию, является их способность формировать и поддерживать в себе позитивные, оптимистичные установки и ценности, как в отношении самих себя, так и других людей и жизни вообще.

На характер стресса у разных людей влияет:

1. Генетическая предрасположенность. Реакции на стресс на 30% определяются генами, полученными от родителей. Отсюда одни люди более предрасположены к стрессу, чем другие.

2. Ранний детский опыт. Психотравмирующие переживания первых семи лет осложняют протекание стрессовых реакций на протяжении последующей жизни. Современные методы психотерапии позволяют

частично исправить болезненный детский опыт.

3. Характер человека. Люди, склонные к гневу, враждебности, цинизму, раздражительные люди более подвержены стрессу, а открытые, доброжелательные люди, обладающие чувством юмора, в основном устойчивы к стрессу.

4. Направленность человека. Активные, честолюбивые, нетерпеливые, беспокойные, ориентированные на успех люди более подвержены стрессу, чем люди с низким уровнем притязаний, не претендующие на положение в обществе и высокий денежный доход.

5. Общественный статус. Люди, занимающие положение в обществе, обладают повышенной устойчивостью к стрессу.

6. Близкое социальное окружение. Чем больше родственников и знакомых у человека, тем выше его устойчивость к стрессу. Близкие

люди словно принимают часть удара на себя. Человек, окруженный

благожелательно настроенными людьми, чувствует их поддержку и легче воспринимает угрожающие факторы среды. Люди, живущие

одиноко, или имеющие постоянные проблемы с семьей…..

4. Розкрити зміст поняття «охорона праці» та основні завдання курсу.

Охорона праці – як галузь людської діяльності – це система право-

вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-

гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямова-

них на збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі її

трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпеч-

них умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефекти-

вної працездатності.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні

та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травмати-

зму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам),

пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формуван-

ня у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й

організаційних питань охорони та гігієни праці, виробничої санітарії,

техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації

головного принципу Конституції України – пріоритетності охорони

життя та здоров’я працівників відносно результатів виробничої діяльно-

сті.

Основні завдання вивчення дисципліни “Охорона праці в соціальній сфері”:

• надати знання, необхідні для теоретичного уявлення про охорону праці в соціальній сфері;

• навчити ефективно вирішувати завдання професійної діяльності;

• розглянути вимоги по охороні праці;

• висвітлити гаранти збереження життя, здоров'я та працездатності працівників соціальної сфери.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

• нормативно-правову базу, що регулює діяльність соціальних працівників з різними категоріями клієнтів;

про правила поведінки в ситуаціях, пов’язаних з професійною діяльністю (вулична робота, робота зі смертельно хворими, дезадаптованими дітьми та молоддю тощо), про професійні захворювання та можливі ризики, пов’язані зі специфікою роботи

5. . Дати характеристику основних нормативно-правових актів Кодексу Законів про працю

Законодавство України про охорону праці – це система взаємозв’язаних законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері реалізації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці. Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.Закон України «Про охорону праці», прийнятий у 1992 році, вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким правовим актом, який на відміну від норм охорони праці, що діяли в кодексах законів про працю Союзу РСР та союзних республік, орієнтує законодавство на захист інтересів громадянина, віддаючи перевагу в цій важливій сфері правовому регулюванню на відміну від адміністративного, що існувало раніше. У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону

праці» відповідає діючим конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом

Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р.

До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки»,«Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю». Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності.

«Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачають

встановлення єдиних санітарно1гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об’єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я людей (ст. 28); вимагають проведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях(ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові,

економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на

території України, регулює відносини державних органів, юридичних

і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм

власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною

виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2). Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в

багатьох інших законодавчих актах України. Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків. Карний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», 271–275 статті якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушкодження здоров’я або смерті працівника або створили ситуацію, що

загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони

праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку,підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідності з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні.

6. Психологічний тренінг-як спосіб профілактики симптомів вигорання соціального працівника.

Тренінг – це активний навчальний процес, заснований на принципі засвоєння, поглиблення знань через власний та чужий досвід і спрямований на переосмислення свого ставлення до проблеми обговорення.

Люди ефективніше вчаться, коли вони беруть активну участь в процесі навчання, вільно висловлюють свої думки, аналізують власний досвід, коли цінують їхні знання та ідеї.

Мета тренінгу: Підвищення рівня поінформованості та обізнаності з поняттям «синдром професійного вигорання», його причинами та наслідками. Визначення шляхів профілактики та подолання професійного вигорання, опанування сучасними антистресовими техніками, розвиток навичок психоемоційної регуляції учасників тренінгу.

Завдання тренінгу та очікувані результати:

• Підвищення рівня поінформованості з поняттям «синдром професійного вигорання».

• Підвищення рівня поінформованості про сучасну теорію стресу.

• Розширення знань про позитивні та негативні сторони стресу.

• Визначення рівня власної стресостійкості та наявності (або відсутності) синдрому «професійного вигорання».

• Визначення шляхів попередження синдрому «професійного вигорання».

• Знайомство з методами та техніками управління стресом.

• Оволодіння експрес-техніками управління стресовою ситуацією на робочому місці.

• Створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі.

• Підвищення рівня комунікативно-мовленнєвих навичок та психологічної культури вихователів.

• Профілактика конфліктних ситуацій у колективі.

• Сприяння формуванню у вихователів позитивного ставлення до себе.