1.2. Види повторності злочинів та їх характеристика

В теорії кримінального права питання про різновиди повторності злочинів вирішується по різному. Найбільш поширеним є поділ повторності на загальну і спеціальну. В основу такого поділу кладеться характер злочинів. Під загальною повторністю розуміється вчинення особою будь-якого нового неоднорідного злочину. Загальна повторність не впливає на кваліфікацію злочину. Іноді вона може розглядатися лише як обставина, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання.

Під спеціальною повторністю розуміється вчинення особою тотожного або однорідного злочинного діяння. Спеціальна повторність у ряді випадків виділяється в законі в якості кваліфікуючої ознаки, що спричиняє за собою кваліфікацію по відповідній частині статті КК України з більш суворою санкцією.

Залежно від того, чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин чи ні, повторність злочинів може бути поділена на два різновиди: 1) повторність, не пов'язана із засудженням за раніше вчинене діяння і 2) повторність, пов'язана із засудженням за раніше вчинене діяння (рецидив). Такий поділ першої основної форми множинності злочинів на різновиди має безпосереднє практичне значення, бо чинне кримінальне законодавство у ряді випадків надає певне правове значення або повторності злочинів, пов'язане з попереднім засудженням винного (рецидиву), або повторності не пов'язаній з засудженням [6, с. 35].

Чинне кримінальне законодавство дозволяє виділити наступні різновиди повторності, не пов’язані з попереднім засудженням винного: неоднократність; систематичність; злочинний промисел.

Неоднократність злочинів. З кількісної точки зору, не однократність передбачає здійснення злочину не менше двох разів. Поняттям не однократності охоплюється тільки здійснення декількох тотожних злочинів, коли винний за жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності [6, c. 37].

Систематичність злочинів. У теорії кримінального права і судовій практиці кількісна ознака систематичності розуміється як здійснення злочинних дій не менше трьох разів у різний час. З таким розумінням кількісного критерію систематичності злочинів потрібно погодитися. Однак, на відміну від не однократності, систематичність злочинних дій являє собою певну лінію злочинної поведінки, є вираженням тенденції поведінки винної особи.

Систематичність, як і не однократність, передбачає здійснення декількох тотожних злочинів до того як винного було притягнуто до кримінальної відповідальності за одне із них. Таке розуміння систематичності витікає з аналізу ч. 1 ст. 303 КК України Проституція або примушування до заняття проституцією, яка передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію лише при систематичному занятті нею. Зрозуміло, що законодавець має при цьому на увазі випадки, коли за жодне з діянь особа не притягалась до кримінальної відповідальності.

Систематичність відрізняється від неодноразовості по ступеню кратності повторюваних дій. При неодноразовості достатнє чинення діяння двічі, при систематичності вимагається встановити, мінімум трьохкратне його вчинення [9, с.12].

Саме по собі встановлення у вчиненому трьохкратного і більше повторення одного і того ж злочину не завжди може свідчити про систематичність. Не можна, наприклад, визнати наявність систематичності в діях винного, якщо він скоює більше двох разів одне і теж злочинне діяння з великою перервою в часі, при різних об'єктивних і суб’єктивних обставинах.

Систематичність може бути охарактеризована як такий різновид повторності злочинних діянь, яка є виразом певної лінії поведінки винного, пов’язаний з певною періодичністю скоюваних злочинів з невеликим інтервалом між ними.

Злочинний промисел. Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і теж злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки [10. c. 14].

Однак для поняття промислу вказівка тільки на систематичність здійснення злочину є недостатньою. Обов’язковою ознакою, що характеризує здійснення злочину у вигляді промислу, є отримання винним нетрудового прибутку з певної злочинної діяльності. При цьому злочинна діяльність винного може розглядатися у вигляді примусу лише у випадках, коли вона була істотним джерелом його існування.

Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній – різновид єдиного складного злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того ж злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

На відміну від продовжуваного злочину діяння, що створюють повторність, реалізовуються самостійними злочинними діями, не пов’язаними між собою єдністю злочинного умислу. На здійснення кожного злочину у винного формується новий злочинний умисел, здійснюваний всякий раз злочинними діями, не пов’язаними з попередніми [27, c. 9].

Повторність злочинів – одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного [17, с. 28-29].

Ось чому чинне кримінальне законодавство з повторністю злочинів пов’язує ряд правових наслідків:

1. Повторне здійснення злочину у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність.

2. Відповідно до п. 1 ст. 67 КК України повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання. Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину. Наприклад, повторне незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ч. 2 ст. 332 КК України) не може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність за змістом п. 1 ст.67 КК України. На відміну від цього, у потрібних випадках підвищена небезпека повторності злочинів, врахована законодавцем вже в диспозиції статті.

3. Повторне здійснення злочину в окремих випадках є обставиною, що перериває перебіг давності. Кримінальне законодавство передбачає, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1 та 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої важкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Це означає, що строки давності за перший і подальші злочини починають вираховуватись одночасно з моменту здійснення останнього злочину. Положення про перерву давності викликається необхідністю більш суворої відповідальності осіб, що неодноразово здійснюють злочини.

4. Повторність злочинів може бути обставиною, що перешкоджає звільненню винного від кримінальної відповідальності. Злочин потрібно вважати вчиненим вперше, коли він фактично вчинений в переший раз або хоч не в перший раз, але правові наслідки раніше вчиненого злочину втратили свою силу (внаслідок закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, або погашення, або заняття судимості в порядку, встановленому законом).

Кваліфікація діянь, які утворюють повторність злочинів, здійснюється по-різному, залежно від того, повторність якого виду підлягає кваліфікації [26, с. 214-215].

Повторність тотожних злочинів, яка охоплюється однією статтею Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинення злочину повторно, кваліфікується за цією ознакою. При цьому самостійної кваліфікації перший злочин не потребує. Так, у своїй постанові від 27 березня 1992 року № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» Пленум Верховного Суду України зазначив: «зґвалтування, вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації за ч.2 ст.117 КК (в редакції КК України 1960 року)».

Кваліфікація повторності однорідних злочинів здійснюється за таким правилом: кваліфікація кожного злочинного діяння здійснюється самостійно за відповідною нормою Особливої частини КК України. При цьому злочин вчинений пізніше кваліфікується за ознакою повторності [22, c. 11].