10.Загальні положення і наукові основи методики розслідування злочинів

Методику розслідування визначають так: «Криміналістична методика – це завершальний розділ науки криміналістики, який є системою наукових положень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних рекомендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію розслідування та попередження окремих видів злочинів» (В.П. Бахін). Методика розслідування — це сукупність (система) наукових положень, тактичних засобів, прийомів і методичних рекомендацій, які застосовуються під час розслідування, розкриття та попередження злочинів (І.Ф. Крилов). Існують й інші визначення методики, наприклад, О.М. Васильєва, М.0. Селіванова, В.Г.Танасевича. О.Н. Колесніченко першим визначив методику як систему загальнонаукових положень, методичних рекомендацій, заснованих на нормах кримінально-процесуального закону, які використовуються з метою розкриття та розслідування злочинів. Р.С. Бєлкін так визначив методику: «Криміналістична методика – це система визначених елементів, взаємозалежних та заємовизначальних, розташованих у певному порядку, які становлять структуру методики». Методика розслідування окремих видів злочинів як заключна частина криміналістики має своєю основною і головною задачею озброїти слідчих науково-методичним комплексом знань, необхідних для вироблення навичок розкриття, розслідування і попередження окремих видів злочинів у різних слідчих ситуаціях. У той же час саме в рамках специфічних методів розслідування різних видів злочинів практично реалізуються і всі рекомендації криміналістичної техніки і тактики. У силу цього методика розслідування стала такою галуззю криміналістики, без використання науково-практичних методичних рекомендацій якої фактично неможливо професійно вести і керувати розслідуванням злочині, вирішувати тактичні і стратегічні завдання, а також завдання безупинного підвищення якості цієї криміналістичної діяльності. З метою вирішення завдань, що стоять перед методикою, у ній на основі відповідного науково-методичного арсеналу виявляється, вивчається й узагальнюється все закономірне (загальне й особливе) наявне в практиці вчинення різних видів злочинів і в діяльності по їх розслідуванню, що може бути використаним для розробки методів зазначеного виду криміналістичної діяльності. Джерелами криміналістичної методики є: а) Конституція України; б) Закони України; в) норми кримінального і кримінально-процесуального законів України; г) слідча судова і експертна практика; д) положення науки. Норми кримінально-процесуального закону впливають на побудову окремих методів, визначають перелік слідчих дій, які віднесені до першочергових та невідкладних. Практика є основою пізнання та критерієм істини. Взаємозв’язок практики з криміналістичною методикою реалізується в таких напрямах: 1) вона є основою для визначення завдань щодо удосконалення методики розслідування; 2) теоретичні положення наук перевіряються практикою розкриття та розслідування злочинів; 3) засоби та прийоми розслідування, що виникають на практиці, набувають завершеної форми після наукового узагальнення та дослідження. Наука як джерело криміналістичної методики — проявляється у двох формах: 1) створення нових технічних засобів та тактичних прийомів; 2) удосконалення структури криміналістичної методики, що робить її більш ефективною та економічною, розширює коло засобів доказування. Таким чином, джерелами криміналістичної методики є закон, практика та наука. Інколи сюди ще відносять: організаційно-методичні, інформаційно-теоретичні і методологічні основи. До першого і другого з них належать вивчення та узагальнення слідчої практики, вивчення способів вчинення злочинів, методи розкриття та розслідування, що дозволяє формулювати принципи методики, розробляти криміналістичну характеристику, класифікувати злочини. Третє джерело — методологічні основи, їх суть полягає в установленні на основі пізнання механізму здійснення і класифікації злочинів закономірних зв’язків між елементами криміналістичної характеристики, формуванні нових методів розкриття та розслідування злочинів, розробки програм та алгоритмів діяльності слідчого в типових ситуаціях. Все це розвиває наукові та практичні основи криміналістичної методики.

Загальні наукові положення (основи) методики — це засновані на законі та узагальненій слідчій практиці вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них належать: 1. дотримання законності; 2. плановість розслідування; 3. оперативність та швидкість розслідування; 4. індивідуальність розслідування; 5. взаємозв’язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування; 6. активне використання спеціальних знань та технічних засобів; 7. використання допомоги громадськості. На базі наукових основ і даних інших частин криміналістики і розробляються окремі методики розслідування (конкретні методики), що складають другу — особливу частину даної галузі криміналістики.

11. Загальні правила виявлення, фіксації і вилучення слідів та їх процесуальне оформлення. Виявлення слідів. Сліди бувають видимими, маловідімимі і невидимими (латентними). Залежно від цього застосовуються ті чи інші способи їх пошуку. Однак успіх його у всіх випадках залежить від того, наскільки правильно представлена слідчим або іншою особою картина події, його механізм в цілому, а також механізм утворення слідів, які могли з'явитися в даній обстановці. Не уявляючи, як злочинець діяв, не вміючи виділити місце найбільш вірогідного розташування слідів, не враховуючи взаємозв'язку різних слідів і механізму їх утворення, важко, а часом і неможливо виявити сліди. Більш того, в цих випадках цілком імовірно знищення або псування наявних слідів.

При пошуку слідів застосовуються технічні прийоми і засоби, що сприяють їх виявленню. Предмети, на яких можуть бути сліди, розглядають під косим кутом зору, для виявлення слідів пальців предмети запилюють порошком і т. Д.

При виявленні слідів вирішується питання про їх причинного зв'язку з досліджуваним подією і про придатність для цілей ідентифікації. При цьому завжди краще звернути увагу на "зайві" сліди, ніж пройти повз слідів, причинно пов'язаних з подією. Не можна поспішати і з визначенням їх ідентифікаційної значущості. Навіть неповні або нечіткі сліди можуть виявитися не позбавленими криміналістичного значення.

У процесі утворення слідів знарядь злому та деяких інших слідів з'являються тирса, частинки фарби та інші мікровещественние докази, які також повинні бути зібрані і піддані дослідженню.

Фіксація і вилучення слідів. Обов'язковим для всіх випадків способом фіксації слідів є опис їх у протоколі. Крім того, сліди фіксуються шляхом фотографування, кінозйомки, відеозапису, складання схем, вимірювання, виготовлення копій, моделей і т. Д. Вибір додаткових до протоколу засобів і способів фіксації залежить від розсуду слідчого і визначається конкретними умовами кожного випадку. При виборі способу фіксації необхідно виходити з завдання збереження в незмінному вигляді тих ознак і особливостей сліду, які будуть використовуватися при ідентифікації слідоутворюючого об'єкта. Будь-якому способу фіксації (за наявності такої можливості) потрібно віддати перевагу збереження сліду в натурі або вилучення того предмета, на якому знаходиться слід. Однак і в цих випадках слід необхідно попередньо сфотографувати і докладно описати.

Процесуальне оформлення виявлених слідів проводиться у суворій відповідності до положень, встановлених в кримінально-процесуальному законі. Предмети - речові докази з виявленими на них слідами - повинні бути докладно описані в протоколі огляду, по можливості сфотографовані і залучені до справи особливим постановою. Сліди, виявлені на місці події, також докладно описуються в протоколі. При цьому вказуються технічні засоби, застосовані для виявлення слідів, умови та порядок їх використання та отримані результати. Зазначені вимоги повинні дотримуватися при фотографуванні, кінозйомці, відеозйомці, виготовленні зліпків і відбитків слідів