25. Організація і тактика призначення судових експертиз.

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які приймають рішення про необхідність залучення наукових, технічних або інших спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках обов’язково повинна бути проведена відповідна експертиза. Так, експертиза обов’язкова

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, за відсутності відповідних документів про вік або неможливість їх отримання

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального документа — постанови слідчого (судді) або ухвали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.

Чинне законодавство України визначає правовий статус експерта та встановлює вимоги до нього. Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань. Спеціалісти державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса та ін.), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання запитань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об’єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), щодо яких слідчий (суд) повинен з’ясувати певні питання. Досліджувані об’єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил.

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або вiдібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

За способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об’єкта. Це зразки створені або отримані поза зв’язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:

1) властивості та стан об’єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи.

Формулювання питань експерту. Відповідно до закону перед експертом можуть бути поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують типові переліки питань щодо різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи або експерта. Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого або ухвалою (постановою) суду (судді) які є юридичною підставою проведення експертизи.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об’єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні (багатооб’єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об’єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Водночас згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши у висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення у справі, з яких йому не були поставлені питання (експертна ініціатива).

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об’єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об’єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів Однією з особливостей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним у справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, що містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними у справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, під час якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має значення у справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо зрозумілим та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

26. Організація і тактика проведення огляду місця події. Огляд місця події - невідкладна слідча дія, спрямована на встановлення, фіксацію і дослідження обстановки місця події, слідів злочину і злочинця та інших фактичних даних, які дозволяють у сукупності з іншими доказами дійти висновку про механізм події та інші обставини розслідуваної події.

Огляд, місця події як слідча дія є важливим засобом отримання інформації про розслідуваний злочин. Від якості огляду місця події у багатьох випадках залежить успіх розслідування, оскільки інформація, отримана під час цієї слідчої дії, може носити доказовий характер. При цьому нерідко фактичні дані, отримані в результаті огляду, неможливо отримати з інших джерел.

Важливо розрізняти такі поняття як місце злочину та місце події. Місце злочину - це місце, де безпосередньо було скоєно злочинне діяння. Місце події - це місце, де було виявлено будь-які сліди злочинного діяння (поняття більш ширше).

Визначаючи в цілому завдання огляду можна сказати, що вони полягають у збиранні та дослідженні доказів.

Загальним завданням огляду місця події є встановлення механізму події в усіх деталях, тобто вирішення питання про те, що саме і яким чином сталося на місці події.

Загальне завдання огляду місця події поділяється на низку окремих завдань:

1) вивчення і фіксація обстановки огляду місця події;

2) встановлення характеру впливу злочинця на навколишнє середовище;

3) виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину і злочинця;

4) виявлення злочинця і мотивів злочину;

б) встановлення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів;

6) отримання необхідних даних для здійснення подальших слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Уся робота з організації і проведення огляду місця події поділяється на три етапи: підготовчий, робочий, заключний.

1. Підготовчий (підготовка до огляду) етап складається з двох стадій.

1.1. Підготовка до виїзду на місце події:

o уточнення отриманих вихідних даних про подію;

o прийняття заходів з охорони місця події; надання допомоги потерпілим (виклик швидкої допомоги тощо), інших заходів, спрямованих на послаблення негативних наслідків або їх ліквідацію;

o визначення кола учасників огляду, створення слідчо-оперативної групи, до складу якої входять: слідчий (дізнавач), оперативні працівники, спеціаліст-криміналіст, судово-медичний експерт, інші спеціалісти, дільничний інспектор, кінолог; залучення інших осіб, участь або присутність яких під час огляду є необхідною або доцільною;

o перевірка готовності техніко-криміналістичних та інших технічних засобів;

o планування слідчим огляду місця події, розробка в складних випадках письмового плану в довільній формі, який визначає тактику огляду та відбиває послідовність виконуваних дій, функції окремих учасників слідчої дії. Вони визначені в нормативних актах МВС України, спільних подібних документах різних правоохоронних відомств (Генеральної прокуратури і МВС України тощо). На цій стадії підготовки до огляду місця події відповідну роботу виконують чергові органів внутрішніх справ (інших правоохоронних структур), спеціалісти, наприклад, спеціаліст-криміналіст і слідчий чи дізнавач.

1.2. Підготовка на місці події, де головна роль належить слідчому:

o прийняття заходів із надання допомоги потерпілим;

o видалення сторонніх осіб і забезпечення охорони місця події;

o залучення понятих;

o коротке опитування потерпілих, очевидців;

o проведення за необхідності невідкладних оперативно-розшукових заходів з метою затримання злочинця;

o коригування плану дій або його розробку;

o розподіл обов'язків між учасниками групи на підставі плану (або одночасно з його уточненням чи розробкою). 2. Робочий етап складається із загального і детального огляду.

2.1. На стадії загального огляду:

o орієнтування на місці події, проведення попереднього огляду, визначення його меж, сприйняття обстановки в цілому і в нерухомому стані;

o здійснення орієнтуючої, оглядової фотозйомки;

o визначення вихідної точки огляду (умовного центра, периферії), коригування плану дій: послідовності, необхідних техніко-криміналістичних засобів;

o визначення методів обстеження місця події, які поділяються на види:

а) за характером дослідження: статичний і динамічний;

б) за охопленням обстановки: вибірковий (або суб'єктивний) і суцільний (або об'єктивний);

в) за глибиною дослідження: загальний і детальний;

г) за послідовністю дослідження (застосування засобів): концентричний - від умовної периферії до умовного центру (по спіралі, що згортається); ексцентричний - від центру до периферії (по спіралі, що розгортається); фронтальний (або лінійний) - від однієї межі до іншої; секторний, вузловий; огляд за квадратами, прямокутниками тощо. Статичний і загальний методи характерні для стадії загального огляду, динамічний і детальний - для детального. Бажано застосовувати суцільний метод, бо при застосуванні вибіркового методу можуть бути втрачені деякі сліди (тому він вважається менш ефективним).

2.2. На стадії детального огляду:

o з використанням обраних методів і техніко-криміналістичних засобів планомірно й ретельно, щоб нічого не було пропущено, обстежуються обстановка і всі об'єкти, що знаходяться на місці події, встановлюється їх місцезнаходження, взаєморозташування стосовно двох орієнтирів, форма, розміри, особливості (все, що може мати значення для розслідування злочину); об'єкти при цьому можуть братися в руки, переміщатися;

- здійснюється вузлова і детальна фотозйомка;

o об'єкти вилучаються, пакуються, хоча завершення відбувається на заключному етапі. На цій стадії отримана інформація аналізується і оцінюється (звичайно, це має місце й раніше). На підставі цієї інформації будуються версії про характер події в цілому та окремі її обставини (особу злочинця, мотив, спосіб скоєння тощо). Звертається увага на негативні обставини, тобто такі обставини, які суперечать висунутій версії та звичайному для подібної ситуації перебігу, розвитку події. Вони є підставою для висунення версії про інсценування характеру події (наприклад, про вбивство, а не самогубство, як це намагався видати злочинець).

Огляд місця події поєднується з гласними і негласними оперативно-розшуковими заходами, а в деяких випадках і слідчими діями. До початку огляду, під час огляду (паралельно), інколи після його закінчення проводяться такі ОРЗ:

1) переслідування за "гарячими слідами" злочинців, застосування при цьому службово-розшукової собаки;

2) обстеження і прочісування місцевості, приміщень, що розташовані неподалеку, з метою виявлення і затримання злочинця, виявлення слідів, знарядь злочину, викраденого тощо;

3) виявлення і опитування свідків (насамперед очевидців);

4) орієнтування суміжних територіальних і транспортних підрозділів внутрішніх справ за прикметами осіб, викрадених речей;

5) перевірка місць можливого збуту викраденого;

6) перевірка слідів, інших об'єктів за криміналістичним обліком.

З. На заключному етапі огляду місця події слідчий:

* складає протокол огляду і необхідні плани, креслення (спеціаліст при цьому надає допомогу в описі слідів);

* упаковує об'єкти, вилучені з місця події (спеціаліст в необхідних випадках також надає допомогу слідчому в упаковці вилучених слідів, зліпків та інших речових доказів; при наявності постанови про призначення експертизи (або письмового завдання оперативного працівника) доставляє їх в експертну установу);

* вживає заходів до збереження об'єктів, що мають доказове значення, які неможливо вилучити з місця події; - вживає заходів щодо заяв, які надійшли від учасників огляду та інших осіб під час огляду. При складанні слідчим протоколу огляду місця події спеціаліст надає допомогу в описі слідів, повідомляючи такі відомості: які застосовувалися засоби для виявлення слідів; способи їх вилучення; місце знаходження слідів (предмет, на якому вони виявлені, характер поверхні); кількість слідів, їх вигляд (поверхневі або об'ємні, статичні або динамічні тощо), форму, розміри, індивідуальні особливості; спосіб додаткової фіксації слідів (фотографування, складання схеми).