3. 6. Специфіка наукових революцій

Наукова революція — це специфічне явище, що виникає тільки в певні періоди розвитку науки як засіб вирішення її внутрішніх протиріч, зміни її змісту.

Революція в науці багатогранна. Можна виділити три основні риси наукових революцій:

1. необхідність теоретичного синтезу нового емпіричного матеріалу;

2. докорінний злам панівних уявлень про природу;

3. виникнення кризових ситуацій.

Для наукових революцій характерне якісне перетворення теоретичних основ пізнання на базі зламу і відкидання старих ідей і теорій, розширення наукових знань. Але наукові революції ведуть не до відкриття нових фактів, а до радикального перегляду теоретичних наслідків з них, викликають необхідність теоретичного синтезу нового емпіричного матеріалу, докорінний злам, перегляд змісту старих категорій конкретних, частинних наук на базі нових гносеологічних передумов. Це пов’язано з якісною зміною самого предмета науки, його внутрішньої логіки на базі відкриття нових матеріальних об’єктів та їх нових властивостей.

В історичному розвитку наукового пізнання можна виділити декілька типів наукових революцій:

1 Частинна — мікрореволюція, що зачіпає одну область знання.

2 Комплексна — революція, що зачіпає ряд областей знання.

3 Глобальна — загальна революція, що радикально змінює засади науки.

При визначенні типу наукової революції необхідно враховувати такі моменти:

1) масштаб наукової революції;

2) глибину перевороту фундаментальних теорій і законів науки;

3) відкриття нових фундаментальних законів, нової загальної науково-природничої теорії;

4) формування загальної картини світу;

5) вироблення нового типу мислення;

6) історичний період розвитку науки;

7) соціально-економічні перетворення, що супроводжують наукову революцію.

Якщо звернутися до історії науки, то достовірно глобальними, фундаментальними можна назвати лише дві революції: революції ХVI – ХVII ст. і науково-технічну революцію ХХ ст.

Наукова революція XVI — XVII ст. була революційним стрибком у науках, що вивчають механічну форму руху матерії. Вона ознаменувала становлення класичного природознавства. У той період головна увага при поясненні окремих явищ і процесів природи приділялася спостереженню, пошуку очевидних принципів буття, що випливають з досліду. Розвивалося механістичне розуміння систем природи як віковічних і незмінних. Кожен матеріальний об'єкт, явище уявлялися відносно стійкими, а процес розвитку зводився до переміщення тіл у просторі і часі.

У середині XIX ст. відбулося декілька комплексних наукових революцій одночасно. Серед них особливе значення мали революції, пов'язані з відкриттями органічної клітини, закону збереження і перетворення енергії, еволюційного вчення Ч.Дарвіна, періодичної системи хімічних елементів. Суть цих революцій полягала в розгляді предметів і явищ у процесі розвитку і у взаємному зв'язку.

Друга глобальна революція відбулася на початку XX ст. Вона була пов'язана з переглядом початкових ідеалізацій простору, часу, руху в контексті створення теорії відносності і розроблення квантової механіки.

Сьогодні можна говорити про чергову глобальну революцію, у ході якої народжується нова постнеокласична наука. У ході цієї революції наукові знання включаються практично в усі сфери соціального життя. Сама наукова діяльність тісно пов'язана з революцією у засобах зберігання і отримання інформації. Об'єктами сучасного наукового пізнання стають унікальні системи, що характеризуються відкритістю і саморозвитком.

Сьогодні в історії і методології науки на перший план виходять «кейс стадіc», які називають ситуаційними дослідженнями. Цей напрям формується з 70-х років XX ст.

У працях цього напряму перш за все підкреслюється необхідність зупинити увагу на окремій події з історії науки, яка відбулася у визначеному місці і в певний час. Це прямий антипод кумулятивістських, лінійних моделей розвитку науки.

У «кейс стадіс» необхідно зрозуміти минулу подію як не таку, що має якісь загальні з іншими подіями риси, а як неповторну, невідтворювальну в інших умовах. У працях колишнього типу дослідник прагнув вивчити якомога більше фактів, щоб виявити в них щось загальне і на цій підставі вивести загальні закономірності. Тепер він вивчає факт як подію – результат багатьох особливостей розвитку науки, що сходяться в одній точці для того, щоб відрізнити її від інших.

У «кейс стадіс» елементарна подія не включається до загальної, що знаходиться поза нею, а, навпаки, це загальне виявляється в ній самій і через взаємодію з іншою особливою подією.

Історична картина, що складається на базі «кейс стадіс» — це щось подібне до площини з піками, що підносяться над нею і зображують події меншої або більшої значущості. Між подіями встановлюються діалогічні відносини, йде мова про співіснування різних теорій, парадигм.