Питання до іспиту «СОЦІАЛЬНЕ ПАРНЕРСТВО»

1. Конституція України та основні статті, які визначають Україну як соціально-правову державу.

Україна - демократична держава

Демократія (від грецьк. demos -народ, kratos - влада) - це народовладдя, що виходить з організації і функціонування державної влади, форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади, який здійснює реальне управління суспільними і державними справами.

Ознаки України як демократичної держави:

1) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України);

2) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України);

3) місцеве самоврядування визнається і гарантується (ст. 7 Конституції України);

4) громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 1 ст. 36 Конституції України). Правовий статус громадських об'єднань, що діють у державі, визначають закони України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року, "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року;

5) громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

6) громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 39 Конституції України);

7) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України);

8) вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення (ст. 71 Конституції України);

9) народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124 Конституції України).

Крім того, демократичність Української держави проявляється у республіканській формі державного правління, що дає можливість громадянам обирати главу держави, парламент, органи місцевого самоврядування.

Україна - соціальна держава

Вітчизняні вчені вважають, що соціальна держава - це та держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі - приблизно однакових шансів, можливостей самореалізації особистості1. Ознаки України як соціальної держави:

1) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції України);

2) забезпечується необхідний прожитковий мінімум для людини, індивіда. Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродуктових товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи .

Прожитковий мінімум вираховується на одну особу залежно від основних соціальних груп населення (діти-інваліди, пенсіонери та ін.). Розмір прожиткового мінімуму встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України до початку розгляду проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік. В Україні прожитковий мінімум затверджується законом;

3) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. З ст. 46 Конституції України);

4) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості встановлюються законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України);

5) громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності, на допомогу у разі народження дитини, її догляду та ін.;

6) створюються спеціальні державні заклади по догляду за непрацездатними особами - територіальні центри соціального обслуговування населення, будинки-інтернати для самотніх і престарілих громадян, дитячі будинки та ін.;

7) конституційні норми та закони України в частині регламентації соціального захисту людини відповідають міжнародним правовим актам, наприклад, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакту про економічні, соціальні та культурні права та ін.

Характеристика держави як соціальної передбачає широкий спектр обов'язків держави перед людиною, зокрема держава повинна забезпечити:

* розвиток соціально орієнтованої економіки;

* реалізацію права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Держава повинна створювати робочі місця з гарантованою мінімальною оплатою праці;

* право на страйк для захисту своїх .економічних і соціальних інтересів;

* право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

* недоторканність житла та ін.

2. Пріоритети правової соціальної держави у розбудові соціального партнерства.

Концепція соціальної держави України – це закріплене в конкретних механізмах реалізації системне визначення найважливіших цілей, принципів, пріоритетів держави щодо забезпечення суспільного прогресу. Запорукою її реалізації виступають: консолідованість суспільства та виваженість практично-політичних дій органів державної влади, громадських та суспільних об'єднань, високорозвинений економічний потенціал держави, внутрішньополітична стабільність. Розвиток соціальної держави значною мірою зумовлюється також моральними чинниками.

У процесі реформування української економіки ставлення до соціального партнерства змінилося. Держава досить активно пропагує ідеологію соціального партнерства, оскільки вважається, що сучасне ринкове господарство не може розвиватися без такої системи. Соціальне партнерство мало б забезпечити громадянський мир в умовах жорстких реформ. Тому реформування національної економіки супроводжується цілеспрямованою роботою з вироблення необхідних правових актів, щоб забезпечити можливість формування системи соціального партнерства.

1 червня 1993 року було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», спрямований на сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів найманих працівників з власниками підприємств, установ, організацій [1]. 16 червня 1992 року був прийнятий Закон України «Про об’єднання громадян», відповідно до якого профспілки законодавчо визнані як громадська організація, котра об’єднує громадян для задоволення та захисту їх законних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів (ст. 3).

До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори.

Незважаючи на те, що сьогодні вже досить чітко виявляється протилежність інтересів найманих працівників і роботодавців, вони часто мають схожі позиції щодо вимог до влади на різних рівнях. Посилаючись на скрутне матеріальне становище трудових колективів, роботодавці таким чином намагаються вирішувати питання компенсацій, додаткового фінансування, встановлення пільг для досягнення власних цілей тощо. Проте така ситуація гальмує впровадження інтересів власне робітників, стримує процес формування системи соціального партнерства.

На сучасному етапі становлення соціальної держави України стратегічними пріоритетами у сфері соціального партнерства виступають:

• вдосконалення системи зв'язків між трудовими колективами, професійними союзами, роботодавцями та державою, органами місцевого самоврядування, їхніми представниками і спільно утвореними органами, що проявляються у взаємних консультаціях, переговорах і примирливих процедурах, які будуються на принципах багаторівневого співробітництва, добровільного і рівноправного партнерства;

• підвищення ролі трудового колективу при вирішені питань власності чи перепрофілюванні підприємства;

• обов’язковість виконання колективних договорів;

• надання можливості проведення соціальної експертизи прийнятих рішень, які мають соціальне спрямування.

3. Сучасні моделі соціальної держави та їх загальні характеристики.

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 р. німецьким державознавцем Г. Геллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування суперечних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства, її мета — за допомогою соціальної політики, забезпечення рівності та умов політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому числі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соці­альної держави для неї характерні такі спільні ознаки:

• соціальна держава є закономірним продуктом еволюції грома­дянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства со­ціальної демократії;

• вона завжди визнається якісною характеристикою правової дер­жави;

• проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

• оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства;

• соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві;

Моделі (класифікація 1):

• «Позитивна держава соціального захисту» (англо-американська й англо-саксонська моделі) — орієнтована на зрівняння шансів на добробут усіх громадян, забезпечення та гарантування «рівних можливостей». Соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Соціальна політика тут є лише засобом контролю, «амортизатором» соціальних конфліктів, а на соціальні потреби припадає доволі незначна частка держбюжету. Розвинута система соціального законодавства відсутня. Тобто це класична неоліберальна, «залишкова» модель.

• «Держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності», «держава соціального захисту») — на додаток до забезпечення рівних шансів громадян створює умови повної зайнятості та гарантує всім громадянам без винятку отримання доходів не нижче прожиткового мінімуму. Вона досягає мети ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це гуманізований тип ліберальної держави.

• «Соціальна держава загального добробуту» («держава загального добробуту», «соціальна держава загального благоденства») — забезпечує повну зайнятість, згладжує різнию в доходах усього населення, створює численні постійні державні та громадські соціальні служби. Соціальна політика спрямована на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства.