1.3. Особливості корекційної роботи із дітьми з особливими потребами

Створення єдиного освітнього простору в Україні – сучасна тенденція його оновлення з урахуванням світового досвіду, реалій вітчизняного сьогодення, які відповідають потребам суспільства та передбачають поєднання зусиль фахівців загальної та спеціальної освіти. Стрімке розповсюдження інклюзивної освіти (від англ. inclusion – включення), її поступове визнання громадськістю призводить до залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл та вимагає від усіх учасників навчально-виховного процесу суттєвого перегляду традиційних підходів щодо мети, функцій, організації роботи закладу нового типу.

Реалізація інклюзивної освіти зумовлює необхідність послідовних кроків щодо удосконалення нормативної бази, вирішення концептуальних теоретичних і організаційних питань, підготовки учасників навчально-виховного процесу.

У 2011 році внесено зміни до Закону України «Про загальну середню освіту» в частині впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

На сьогодні нормативно-правова база щодо впровадження інклюзивної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах урегульована наступними документами: Конституція України, Закон України «Про дошкільну освіту», Закон України «Про загальну середню освіту» зі змінами, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1482-р «Про затвердження плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 р.», «Концепція розвитку інклюзивної освіти» затверджена наказом МОН України від 1 жовтня 2010 р. № 912, Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 р. № 872 «Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», Накази МОН України від 11 вересня 2009 р. № 855; від 21 грудня 2009 р. № 1153 та відповідні накази управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації від 01.10.2009 р. № 209-Од та від 29.01.2010 р. № 28-Од, Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.05.2012 р. № 119-384 «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Ряд заходів щодо реалізації даного напрямку в діяльності освітян Одещини міститься у розділі «Освіта дітей з особливими потребами» Комплексної програми «Освіта Одещини» на 2011-2014 роки, затвердженої рішенням Одеської обласної ради від 18.02.2011 року № 77-VI.

Одеським обласним інститутом удосконалення вчителів, зокрема НМЛ соціального захисту дітей та корекційної освіти, у 2011/2012 навчальному році було проведено серію семінарів для керівників інтернатних закладів, спеціалістів рай(міськ) відділів освіти та методичних кабінетів, відповідальних за координування діяльності з питань освіти дітей з особливими освітніми потребами. На курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників області прочитано курс лекцій щодо запровадження інклюзивного навчання в ЗНЗ(ДНЗ). До роботи у науково-практичних семінарах та курсах підвищення кваліфікації залучалися педагогічні працівники консультативних навчально-методичних ресурсних центрів, що функціонують у складі інтернатних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку[41].

Інститутом спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України розроблено такі навчальні курси, як «Вступ до інклюзивної освіти», «Індивідуальне оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі», «Лідерство та інклюзивна освіта», «Професійне співробітництво в інклюзивній школі», «Диференційоване викладання: задоволення навчальних потреб усіх учнів», які будуть включені до навчального плану ООІУВ.

У наступному 2012/2013 навчальному році на курсах підвищення кваліфікації планується запровадити спецкурс для педагогічних працівників класів (груп) інтегрованого (інклюзивного) навчання загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів, наскрізні лекції для педагогічних працівників області всіх категорій.

Інклюзивне навчання передбачає спільне перебування дітей з різними по­рушеннями психофізичного розвитку та їхніх здорових однолітків. Навчальний процес здійснюється дифе­ренційовано за індивідуальними програмами, посиль­ними для дітей, і за умов кваліфікованої спеціальної корекційної допомоги. Тому, крім вчителя загальноос­вітньої школи, у навчальному процесі активну участь бере другий вчитель зі спеціальної школи, який воло­діє корекційно-компенсаторними технологіями.

Про організацію інклюзивного навчання в закладі освіти, комплектування класів (груп), індивідуальні навчальні плани та інше чітко прописано у постанові Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» та в інструктивно-методичному листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18 травня 2012 р. № 1/9-384 «Організація інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Варто зробити акцент на деяких змістових моментах даного документа. Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке має відповідати потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. У класі (групі) може бути не більше трьох дітей з особливостями психофізичного розвитку. При цьому доцільно комплектувати дітей, які мають порушення однієї категорії (слуху або зору тощо). Час перебування дітей з особливостями розвитку в загальноосвітньому навчальному (дошкільному) закладі може змінюватися згідно з наказом директора цього закладу (на підставі висновків психолого-медико-педагогічної консультації про стан психофізичного розвитку кожної дитини за результатами обов’язкового щорічного обстеження).

Навчальні програми для дітей з особливими потребами обов'язково мають бути індивідуалізованими та високоякісними. Індивідуальні навчальні плани школи створюють на основі навчальної програми загальноосвітньої школи відповідного класу або програми спеціальної школи, рекомендованої психолого-медико-педагогічною консультацією після обстеження дитини, затверджуються педагогічною радою і керівником закладу.

У навчальному процесі має здійснюватися контроль за виконанням індивідуального навчального плану. Особливо важливим у здійсненні контролю є оцінювання.

Оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами здійснюється за критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 13.04.2011 № 329, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 травня 2011 р. за № 566/19304.

Оцінювання навчальних досягнень учнів з розумовою відсталістю, зі складними вадами розвитку, які навчаються за індивідуальним навчальним планом і програмою, здійснюється за обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою.

Система оцінювання навчальних досягнень учнів повинна бути стимулюючою. Вчителі й вихователі інклюзивних класів та груп повинні бути відповідним чином підготовлені і постійно займатися підвищенням своєї кваліфікації. У роботі із дітьми з особливими освітніми потребами в навчальному закладі як вчителям так і соціальним педагогам слід дотримуватися певних правил:

Соціальний педагог повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

• Ознайомитися з діагнозом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.

• Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

• Враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушенням зору і слуху. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків.

• Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.

• Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні.

• Навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.

• Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.

• Формувати у дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

• Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатимуться учні з особливими освітніми потребами.

• Створити демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб діти з особливими потребами відчували себе членами колективу.

• Привчати здорових дітей допомагати (за потреби) опікуватися однолітками з особливими потребами.

• Не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

Загальні правила спілкування з людьми з особли­вими потребами:

- коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертай­теся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її су­проводжує, батьків або сурдоперекладача;

- при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю – навіть ті, кому важко руха­ти рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку – праву або ліву, що допустимо;

- коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;

- пропонуючи допомогу, почекайте, поки її при­ймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зро­зуміли, не соромтеся – перепитайте;

- звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до під­літків – як до дорослих;

- спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці – те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска – це частина недо­торканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково поясни­ти іншим дітям;

- розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепи­тувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;

- коли ви говорите з людиною, яка користуєть­ся інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;

- щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помашіть їй рукою або доторкніться до плеча. Ди­віться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть чи­тати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;

- не бентежтеся, якщо випадково сказали: «Поба­чимося» або: «Ви чули про це...?» тому, хто насправді не може бачити або чути.

А ще дуже важливо навчитися правильно ви­словлюватися про дітей з особливими освітніми по­требами. Наприклад, замість фрази «Цей учень не може ходити» краще сказати так: «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком».