1.Предмет і метод адміністративного права.

Предмет АП – це широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією функцій державної виконавчої влади, змістом якої є управління суспільством.

Особливістю предмета виступає те, що ним є, не саме державне управління, а суспільні відносини, які у зв’язку з управлінням виникають.

Адміністративно-правовий метод – це сукупність правових засобів та способів, які застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм АП на суспільні відносини.

Цей метод відрізняється від інших владним імперативним характером (метод владних приписів).

2.Система та джерела адміністративного права.

Система адміністративного права - це його внутрішня форма, що характеризує його внутрішню побудову.

Структура системи адміністративного права включає в себе:

а) адміністративні правові норми;

б) адміністративні правові інститути.

Адміністративно-правові норми -це загальнообов'язкові, формально-визначені правила поведінки людини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовий інститут - це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, видову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.

Джерела адміністративного права - це правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Джерела:

1.Нормативно-правові акти - письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми.

2.Кодекси: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний кодекс України.

2.Закони: Закони України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про Антимонопольний комітет України", "Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну податкову службу", "Про державну службу" та ін.

4.Постанови Верховної Ради України.

5.Підзаконні нормативні акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

6.Акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади: накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій.

7.Нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

3.Основні напрямки розвитку адміністративного права на сучасному етапі.

Як відомо, держава є вищою формою організації суспільства, головним призначенням якої є забезпечення правпорядку в суспільстві, створення необхідних умов для стабільного функціонування та поступального розвитку, та й загалом врегулювання суспільних відносин.

 На сучасному етапі, призначення та напрямок розвитку адміністративного права слід окреслювати через призму нагальної потреби системної перебудови державно-владного механізму та структурної моделі взаємовідносин по лінії «орган державної влади - громадянин».  

Розвиток адміністративного права має бути спрямований на забезпечення поступального розвитку суспільних відносин в сфері взаємодії з органами державної влади на засадах національного правопорядку, що має забезпечити реалізацію призначення даної галузі права.

В той же час, на сьогодні, на жаль ми не бачимо необхідних перетворень, окреслених вище. А бачимо дрібні перестановки в пострадянській адміністративній системі. І навіть так звані «адміністративні реформи» направлені на перерозподіл владних повноважень, а не на реальну перебудову системи відповідно до потреб сьогоднішніх потреб національного суспільства.

Отже, серед напрямів перспективного розвитку можна виділити такі ідеї: 

1. визначити відносно чіткі межі предмету наукового пізнання, до якого мають належити відносини, які виникають в процесі здійснення регулятивно-контрольного впливу державно-владних суб’єктів на суспільні відносини та порядок і межі взаємодії владних та невладних суб’єктів, а отже слід відокремити порядок здійснення адміністративного судочинства.

2. вдосконалення та оптимізація механізму взаємодії методів         адміністративно - правового регулювання.

Очевидною є потреба гармонізації   імперативного й дизпозитивного методів, але в межах, які гарантуватимуть дотримання встановленого правопорядку.

3. розробка теоретичних засад концепції реформування державно-владного механізму, системної перебудови методів, засобів, напрямів та загалом механізмів державно-владного впливу.

4. розробка теоретичних основ перспективного розвитку державно-владного механізму.

5. вдосконалення методів юрисдикційної форми адміністративного захисту.

6. наукова підготовка оновлення нормативно-правової бази, особливо у сфері інституту звернень громадян.

7. на практично-прикладному рівні – теоретичне забезпечення побудови системи організації та впорядкування суспільних відносин, на противагу пострадянському механізму панування і придушення суспільства.

Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок, що призначенням адміністративного права є побудова оптимальної моделі державно-владного механізму, впорядкування суспільних відносин у сфері взаємодії владних та невладних суб’єктів, забезпечення дотримання встановленого правопорядку та забезпечення реалізації інтересів суспільства загалом та окремих громадян зокрема. З цього випливають і перспективи розвитку, ключовою суттю якого має стати модернізація та вдосконалення механізмів та систем у даній сфері.