58. Здійснення контактів членів іноземних дип предст з урядовими установами країни перебування

співробітники дип представництв підтриму­ють оф відносини з урядовими установами країни перебування ли­ше через МЗС. отримати на це попередню згоду МЗС.Одними з перших питання порядку здійснення контактів іноземних ди­пломатичних місій з урядовими установами країни перебування були уно­рмовані у Франції. Дві постанови - директорії Французької Республіки від 10 липня 1799 р. та імператора Наполеона від 29 грудня 1810 р. - визна­чили обов'язковий спосіб зносин між дипломатичними представниками, акредитованими у Франції, та урядовцями. Ці правила залишаються чин­ними у Франції і дотепер. Схожі правила прийняті в багатьох країнах. Від­повідно до них дипломатичні агенти мають прямі відносини лише з МЗС, яке є посередником для контактів з іншими міністерствами й відомствами. Зі свого боку міністри й глави адміністрацій не можуть безпосередньо отримувати листи від дипломатичних агентів. У випадку отримання такого листа функціонер повинен протягом 24 годин з моменту отримання наді­слати оригінал листа міністру закордонних справ. Міністрам заборонено відповідати усно або письмово на запити, скарги, справи, адресовані їм іноземними дипломатичними агентами незалежно від їх важливості. Від­повідь може бути спрямована лише міністру закордонних справ. 

Існує й інша практика. Наприклад, у Бельгії дипломатичні місії можуть безпосередньо зноситися із міністерствами та органами регіональної влади для організації робочих візитів дипломатів у ці установи. Лише візити до прем'єр-міністра та міністра закордонних справ потребують узгодження через дирекцію протоколу.

З місцевою владою безпосередньо можуть зноситися лише ті дипломати­чні представництва, які повідомили МЗС про межі свого консульського округу та ім'я дипломата, якому доручено займатися консульськими питаннями.

Консульські посадові особи при виконанні обов'язків можуть напряму звертатися до компетентних місцевих органів своїх консульських округів. Якщо у них виникає необхідність звернутися до компетентних централь­них органів держави перебування, вони це роблять за посередництвом дипломатичного агента, що представляє їхню країну, який, у свою чергу, звертається до МЗС. Генеральний консул може сам виконувати функції посередника для інших консульських агентів своєї держави у випадку від­сутності посла, посланника.

Міністри закордонних справ зазвичай завжди приймають глав дипломати­чних представництв, якщо у них виникає необхідність обговорити питання. Про зустріч з міністром достатньо домовленості по телефону.

У випадку відсутності або хвороби посла його радник або секретар мають право зв'язуватися з міністром закордонних справ. При від'їзді з країни (тимчасовому або постійному) глава дипломатичного представ­ництва інформує МЗС про свій від'їзд нотою, в якій повідомляє ім'я тим­часового повіреного у справах. Якщо цей дипломат особисто не відомий міністру, він повинен бути йому представлений в якості тимчасового по­віреного у справах. Протокол окремих країн передбачає направлення аналогічних нот (особистих або вербальних) на адресу дипломатичного корпусу. 

Стаття 10 Віденської конвенції 1961 р. зобов'язує, щоб міністерство за­кордонних справ інформувалось про призначення співробітників предста­вництва, їх прибуття та про остаточний від'їзд або про припинення їхніх функцій у представництві; про прибуття й остаточний від'їзд особи, яка належить до сім'ї співробітника представництва. Таке інформування необ­хідне для того, щоб відповідні імена були занесені у список дипломатично­го корпусу, зокрема, для отримання дипломатичної картки та дипломатич­них номерів для автомобілів..