72. Структура ризиків елективний ризик та його формуванні

У структурі соціальних ризиків Ю. Саєнко розрізняє таку ієрархію:

- науково-обґрунтований ризик (має рекомендаційний характер);

- законодавчий рівень (має обов'язковий характер);

- управлінсько-практичний рівень (формально декларується дотримання управлінськими структурами законодавчого ризику, а на практиці можливий відхід від цих норм);

- суб'єктивний ризик (рівень ризику, якого дотримуються суб'єкти на власний розсуд у повсякденному житті).

Особливе місце в структурі соціальних ризиків посідає суб'єктивний ризик. Адже він визначає, орієнтує поведінку населення з огляду на суб'єктивне сприйняття ризику.

Важливими чинниками формування суб'єктивного ризику стає:

o рівень обізнаності (поінформованості) населення про рівень об' єктивного ризику;

o рівень грамотності (та досвіду) населення щодо оцінки ризику та адекватності поведінки у відповідній ситуації;

o вплив чуток і домислів як самостійної інформації, що знаходиться поза межами науково-обґрунтованого знання та досвіду;

o фактори впливу засобів масової інформації, зокрема достовірність, емоційність та періодичність інформування населення про ризики.

Індивідуальними факторами впливу на формування суб'єктивного ризику є:

o індивідуалістські (інтернальні) орієнтації, емоційний чи раціональний підхід щодо прийняття рішень;

o патерналістські (екстернальні) орієнтації;

o вольовий параметр (здатність приймати вольові рішення).

Ю. Саєнко робить висновок, що кожен об'єктивний ризик трансформується в суб'єктивний, в основі формування якого є науково-обґрунтований ризик, рівень поінформованості населення, рівень грамотності та рівень особистісних орієнтацій населення.

73. Характеристика соціальних основ девіаитиосп за Джоиом Масіонком

1. Девіантність розрізняється залежно від культурних норм (культурний релятивізм). Жоден вчинок, навіть вбивство, не є де-віантними за своєю природою; вони стають такими лише стосовно норм, визначених у конкретних соціокультурних середовищах та ситуаціях. Смертна кара злочинця та позбавлення життя невинної людини оцінюються по-різному. "Куба і В'єтнам переслідують своїх громадян за "спілкування з іноземцями"; у Сінгапурі заборонена торгівля жувальною гумкою; в Ірані поліція може заарештувати жінку за користування косметикою; громадяни США ризикують арештом, якщо відвідають Лівію"^*.

2. Люди стають девіантними, коли стають такими в очах інших, тобто з моменту стигматизації, яка надалі може суттєво впливати на поведінку особистості та ставлення до неї оточуючих (навіть ретроспективне). Культурні норми порушуються переважною більшістю, але вторинна девіація визначається оцінкою соціального середовища вчинку, поведінки як поведінки з відхиленням.

3. Як встановлення, так і порушення правил передбачає наявність соціальної влади. Норми, закони та їх застосування відображають соціальну нерівність, зокрема в питаннях влади та доступу до неї.

Історичний, інтелектуальний та моральний розвиток суспільства сприяє зміні уявлень про норми та девіації (гомосексуалізм, наркоманія - як хвороба, відьми....)^*295.

Девіантну поведінку не слід змішувати з варіаціями норм як соціально прийнятних стилів поведінки, які входять у зону припустимої поведінки. Наприклад, спосіб життя у зразкового сім'янина та легковажного одинака, який веде вільний спосіб життя, вкладається у соціальні норми сучасного суспільства. Однак людина, яка обрала своїм стилем сексуальне насилля, - переходить межу між нормою та девіацією.

Соціальні наслідки девіації негативні, особливо якщо вони поширені.

Уроки, які може взяти суспільство із існуючих девіацій: Функції девіації:

o По-перше, виявлення девіацій та публічне оголошення їх такими сприяє укріпленню соціальної конформності - готовності підкорятися соціальним нормам (оголосити когось злочинцем).

o По-друге, засудження девіації дає суспільству змогу чіткіше побачити, що визнається в якості норм; (санкції показують, що така поведінка і в подальшому буде засуджуватися: ЗМІ - висвітлюють судові процеси).

o По-третє, колективно осуджуючи девіантів, група укріплює власну згуртованість та єдність, спрощується процес групової ідентифікації'. Так пошук "ворогів народу" слугував засобом згуртування суспільства навколо керуючої "верхівки", яка може захистити.

o Виникнення та широке розповсюдження девіацій сигналізує про неправильне функціонування соціальної системи у суспільстві (злочинність - низький рівень життя) та свідчить про потребу соціальних змін. ("Наприклад, Мартін Лютер Кінг-молодший та його прибічники прагнули, привернути увагу до недемократичного характеру сегрегаційних законів південних штатів США шляхом масової непокори цим законам; рух чорношкірих за громадянські права призвів до того, що ці закони були переглянуті") ^*296.

Більше того, девіації (флуктуації, мутації) - необхідні механізми зміни й розвитку, а, отже, самого існування системи (соціальної, фізичної або біологічної). Без девіацій "нічого ніколи породити не могла б природа", як помітив ще Лукрецій^*297.

Дисфункції девіацій проявляються у тому, що вони вносять розлад у функціонування соціальних систем, порушують їх стабільність. Часто вони є небезпечними для соціального середовища - наприклад, злочинність, наркоманія. Інколи вони наносять шкоду людині, яка здійснює девіантну поведінку (девіація, спрямована проти себе: наркоманія, алкоголізм тощо).