
- •Предмет соціологічної наукн
- •Структура і функції соціології
- •Розвиток соціологічних знань Стародавнього світу та епохи Середньовіччя
- •Розвиток соціологічних знань в епоху Відродження та в Новий час
- •Зв'язок соціології з іншими науками
- •О. Конт як засновник соціології
- •Еволюційний підхід до аналізу суспільства у г. Спенсера
- •Конфліктний підхід до аналізу суспільства у к. Маркса
- •Соціологічні теорії м. Вебера
- •Розвиток соціологічних знань в Україні від княжої доби до 19 ст.
- •Поняття людини та суспільства в соціології
- •Цивілізаційний підхід до типізації суспільства
- •Суспільний прогрес:критерії та тенденції
- •Соціальна дія та соціальна взаємодія
- •Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії
- •18.Соціальний конфлікт.Типи та функції соціальних конфліктів
- •19.Поняття та сутність соціальних змін.
- •20.Теоретичні підходи до пояснення соціальних змін
- •21.Поняття соціальних рухів та типологія соціальних рухів
- •22.Поняття соціальних процесів та їх види
- •23.Суть і функції соціальних інститутів
- •24.Види та характеристика соціальних інститутів.Типологія соціальних інститутів
- •25.Соціальні організації.Види соціальних організацій
- •26.Поняття соціальної структури суспільства
- •27. Соціальна спільність та соціальна група
- •28. Види соціальних спільностей
- •29. Соціально-класова структура суспільства
- •30. Етносоціальна структура суспільства
- •31. Понятгя соціальної стратифікації
- •32. Історичні системи стратифікації
- •33. Методологічні підходи до аналізу стратифікації
- •34. Теорія соціальної стратифікації п. Сорокіна
- •35. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність
- •36. Поняття особи в соціології. Статус та соціальні ролі особистості
- •37. Соціологічна типологія особистості
- •38. Соціалізація особистості
- •39. Форми соціалізації особистості. Агенти соціалізації
- •40. Понятгя девіантної поведінки
- •41. Біологічні теорії пояснення причин девіації
- •42. Психологічні теорії пояснення причин девіації
- •43. Соціальні теорії пояснення причин девіації
- •44. Понятгя культури. Види культури
- •45. Основні елементи культури. Функції культури
- •46. Структура політики як соціального інституту. Функції політики
- •47. Способи функціонування політики
- •48. Соціологічне дослідження та його види
- •49. Методи збирання соціологічної інформації
- •50.Вибірковий метод в соціології
- •50. Вибірковий метод в соціології
- •51. Сутність соціальної девіації. Види.
- •52. Теорія культурного перенесення
- •53. Біологічний підхід
- •54. Психологічний підхід
- •55. Теорії контролю
- •56. Теорії аномії
- •57. Теорії ярликів
- •53. Сутність злочинності. Структура напруги: аномії як причина злочиююсті
- •59. Помста як вид девіації та неформальний соціальний іисппут
- •60. Злочинність у гендерному вимірі.
- •61. Соціологія права як специфічна галузь соціології
- •62. Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції. Структура та причини конфлікту
- •63. Управління соціальними конфліктами
- •64. Девіантна поведінка: норми і санкції
- •65. Протиправні дії та новий лівий реалізм
- •66. Злочинність та зміни в методах покарання (Джонатан Ейтол)
- •67. Стереотип та стереотипізація як проекційний механізм формування поведінки
- •68. Авторитарна особистість як форма асоціальної поведінки (т. Адорно)
- •69. Етноцеитризм та групова замкненість
- •70. Виникнення існування расизму як соціального явища
- •71. Соціологічна концепція "суспільства ризику": еволюція, типології та ознаки ризиків
- •72. Структура ризиків елективний ризик та його формуванні
- •73. Характеристика соціальних основ девіаитиосп за Джоиом Масіонком
- •74. Види девівнтиоі поведінки (с. Фролов. Р. Мсргоном)
- •75. Соціальний контроль. Його види та функції
70. Виникнення існування расизму як соціального явища
Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на поділі людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, рисиобличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто, до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або робляться грубі узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмамиспадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.
Чому так розквітнув расизм? На це є кілька причин. Одна з них — це та, що протиставлення чорного й білого як культурних символів було глибоко закорінене в європейській культурі. Біле в нас давно асоціюється з чистотою, чорне — зі злом (немає нічого природного в цьому символізмі, в деяких культурах усе навпаки). Символ чорноти набув негативного значення набагато раніше, аніж Захід увійшов у екстенсивні контакти з чорношкірими народами. Це символічне значення, либонь, і стало визначальним для реакції європейців на чорний колір шкіри людей, яких вони уперше зустріли на африканському узбережжі. Відчуття, що існує радикальна різниця між чорними та білими народами, в поєднанні з тим фактом, що африканці були "поганими", спонукав багатьох європейців дивитися на чорношкірих зі зневагою й острахом. Як висловився щодо цього один спостерігач у сімнадцятому сторіччі, "і своїм кольором, і поведінкою чорношкірі мало чим відрізняються від демонів у людській подобі" (Jordan, 1968). І хоча сьогодні найбільш крайні вияви такого ставлення зникли, є всі підстави вважати, що елементи цього чорно-білого культурного символізму досі мають значну поширеність.
Другий важливий чинник із тих, що привели до виникнення сучасного расизму, — це винахід та поширення самого поняття раси. Квазірасистські погляди, як відомо, існують уже сотні років. Наприклад, у Китаї ми знаходимо датований ще третім сторіччям після P. X. опис народів-варварів, "які дуже схожі на мавп, що й були їхніми предками". Але поняття раси як низки успадкованих характеристик є винаходом європейської думки вісімнадцятого та дев'ятнадцятого сторіч. Граф Жозеф Артюр де Ґобіно (1816—1882 pp.), якого часто називають батьком сучасного расизму, висунув ідеї, що стали дуже впливовими в багатьох колах. Згідно з Ґобіно, існують три раси: біла, чорна і жовта. Біла раса наділена вищим інтелектом, мораллю та волею до влади, і саме ці успадковані якості спричинилися до поширення західного впливу на весь світ. Чорношкірі — це люди невдатні, близькі до тварин, їм невідома мораль і притаманна емоційна нестабільність.
Ідеї Ґобіно та його однодумців і послідовників були представлені як нібито наукові теорії. Згодом вони вплинули на Адольфа Гітлера, який зробив з них ідеологічний підмурок нацистської партії. Уявлення про вищість білої раси, хоч і не підкріплене жодними реальними фактами, залишається ключовим елементом білого расизму. Наприклад, воно лягло в основу ідеології Ку-Клукс-Клану та політики апартеїду (окремішнього расового розвитку) в Південній Африці, яку ми розглянемо нижче.
Третя причина виникнення сучасного расизму породжена тією практикою експлуатації, яку європейці запровадили щодо небілих народів. Работоргівля не набула б таких Грандіозних масштабів, якби європейці не були такі переконані, що чорношкірі належать до нижчої раси, що вони тільки наполовину - - люди. Расизм допомагаї
виправдати колоніальне панування над небілими народами і заперечував їхнє право на участь у політичній діяльності, яке було завойоване білими на своїй європейській батьківщині.
Взаємини між білими й небілими різнилися залежно від моделі колонізації, на них також впливали культурні відмінності між самими європейцями. Ми покажемо цю відмінність на конкретних прикладах, розглянувши расові взаємини в Бразилії, Південній Африці та США, перш ніж детальніше проаналізувати расовий і етнічний поділ населення в Сполученому Королівстві, етнічні взаємини в історичній перспективі: кілька прикладів
Порівняння етнічних взаємин у інших суспільствах із тими, які склались у Великій Британії, допоможе нам проілюструвати ту тезу, що упередження та дискримінація змінюють свою природу залежно від моделей історичного розвитку. Бразилію іноді наводять як приклад суспільства, вільного від етнічних суперечностей між чорними й білими, хоча, як ми побачимо, це не зовсім так. Південна Африка, навпаки, є країною, де упередження та дискримінація набули найбільш крайніх форм, а сеґреґація між білими й чорними стала складовою державної політики, принаймні так було до недавніх змін, що привели до влади чорну більшість. Розгляд проблем, які доводиться розв'язувати Сполученим Штатам, ми почнемо з кампанії за громадянські права негрів.