65. Протиправні дії та новий лівий реалізм

 Протиправні дії— це суспільні шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатного суб’єкта, що суперечить вимогам правових норм. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта або зазіхання на свободу інших суб’єктів.    Ознаки:    - це акт поведінки, діяння, що виявляється в неправомірній дії або бездіяльності (утримання від дій тоді, коли закон вимагає протилежне), виявлений зовні. Не можуть бути правопорушеннями думки, почуття, уявлення, не виражені в конкретних діях;    - свідомо-вольовий характер, тобто дії повинні залежати від волі та свідомості особи, вони мають бути добровільними;    - поведінка лише дієздатних деліктоздатних осіб, тих, що усвідомлюють значення своїх дій та здатні нести юридичну відповідальність. Не є правопорушенням поведінка особи, яка не контролює свідомо свої вчинки (душевно або психічно хворий), або поведінка в ситуації, коли у людини немає вибору, крім протиправних дій (необхідна оборона). Малолітні та душевнохворі не є деліктоздатними;    - усвідомлення вини з боку правопорушника — тобто наявність внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів окремих осіб та суспільства в цілому. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб’єкта до вимог правових приписів, скоюються без вини (необхідна оборона або крайня необхідність);    - протиправність діяння, тобто порушення вимог правових норм. Це або невиконання обов’язків (протиправна бездіяльність), або порушення заборон (протиправні дії);    - соціальна шкідливість

   - суспільна небезпека — реальна загроза інтересам держави, суспільства, особистості.

Протягом тривалого часу багато кримінологів, а надто тих, хто дотримується більш ліберальних або лівих переконань, намагалися применшити важливість зростання офіційно зареєстрованих рівнів злочинності. Вони намагалися довести, що засоби масової комунікації дарма спричиняють у громадськості відчуття тривоги з приводу цієї проблеми, або твердили, що більшість зафіксованих злочинів були прихованою формою протестів проти нерівності, в дусі Мертонової системи аномії. "Новий лівий реалізм" (НЛР). , що переважно асоціюється з працями Джока Янґа, відійшов від цих поглядів (Young, 1988).

НЛР погоджується, що рівні злочинності справді зросли і що громадськість має всі підстави бути стривоженою. З огляду на це, даний підхід намагається привернути головну увагу до тих, хто стає жертвами злочинів, радше ніж зосереджуватися на тих, хто здійснює кримінальні вчинки. Статистика жертв, твердять ці автори, дає набагато адекватнішу картину злочинності, аніж "Британський огляд злочинності" (Evans, 1992). Вивчення статистики жертв, твердить Янґ, засвідчує, що поліція програє боротьбу проти злочинності, передусім у бідних міських кварталах (додаткові відомості про внутрішні міські квартали та їхні проблеми читач знайде в розділі сімнадцятому "Міста і розвиток сучасного урбанізму"). Вулична злочинність, включаючи всілякі насильницькі дії, торгівля наркотиками та вандалізм різко зросли.

Цей підхід спонукає Мертона, Кловерда, Оліна та інших дослідників дійти висновку, що у внутрішніх кварталах міст розвиваються кримінальні субкультури. Такі субкультури виникають унаслідок не так самої бідності, як неналежності до ширшої спільноти. Наприклад, криміналізовані групи молоді діють поза "респектабельним суспільством" і повстають проти нього. Той факт, що за останні роки зросла частка злочинності серед чорношкірих, пояснюється крахом політики расової інтеграції.

Критики вищеозначеного підходу визнають важливість акценту на жертвах, але вказують на те, що уявлення громадськості про злочинність часто засноване на стереотипах, здебільшого фальшивих. НЛР може неумисне підштовхнути публіку до стереотипного уявлення: чорношкірий — злочинець. Цей підхід також критикується за надмірне зосередження уваги на жертвах. Необхідно вивчати досвід жертви і злочинця (Hughes, 1991).