63. Управління соціальними конфліктами

Умови розв'язання конфлікту

• своєчасна і точна діагностика причин виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі сторін. На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту"; • взаємна зацікавленість сторін у подолання існуючих між ними протиріч. Це можливо лише за умови визнання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної; • спільний пошук шляхів подолання конфліктів

Розв'язання конфлікту — це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.

Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Управління конфліктами — це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:

• уникнення їх конфліктної взаємодії,

• усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,

• а у разі їх виникнення — корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.

Методи розв'язання конфліктів

• метод уникнення конфлікту; • метод переговорів; • метод використання посередництва; • метод третього розгляду

Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже — ї ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому.

Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

64. Девіантна поведінка: норми і санкції

Девіантна поведінка — поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

За своїм характером соціальна поведінка, може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т. д.

Усе, що порушує стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішання соціальних груп, міграція і т. п.), породжує порушення суспільного порядку, дезорганізує людей, і в результаті з'являються різні види девіацій.

На формування девіантної поведінки дуже впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, погана робота системи торгівлі сприяє поширенню спекуляції. Бюрократизм, сам будучи відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напруженість і т. п.

Істотний вплив на формування поведінки, що відхиляється, роблять такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, брутальність і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. 

 За допомогою санкцій здійснюється нормативне регулювання соціальної системи та її підсистем. Їх типологизируют на негативні і позитивні. Негативні санкції пов`язані з соціально не схвалюються порушеннями норм. Залежно від ступеня жорсткості норм їх поділяють на покарання та осуду. Застосування позитивних санкцій пов`язується не просто з дотриманням норм, але і з виконанням ряду соціально значущих дій, спрямованих на збереження цінностей і норм. Формами позитивних санкцій можуть виступати нагороди, матеріальне стимулювання, привілеї, схвалення і т. д. Крім цього, виділяються формальні і неформальні санкції, що застосовуються в залежності від типу інституту. Формальні санкції здійснюються в рамках інститутів, санкціонованих суспільством. Неформальні санкції застосовуються неформальними інститутами. Можна виділити чотири групи санкцій, що допомагають визначити, яка поведінка індивіда можна вважати корисним з точки зору групи: правові (система покарань за дії, передбачені законом); етичні (система заохочень, зауважень, що випливають з норм моралі); сатиричні (насмішки, зневаги) ; релігійні. Соціолог Р. Лапьер виділяє три групи санкцій:

-фізичні, за допомогою яких здійснюється покарання за порушення соціальних норм;

-; економічні, перешкоджають задоволенню актуальних матеріальних потреб;

-адміністративні, що виражаються в зниженні соціального статусу і т. д.