53. Сутність злочинності. Структура напруги: аномії як причина злочиююсті

Роберт К. Мертон пов'язує злочинність з іншими видами девіантної поведінки, наголошуючи також на нормальності злочинця (Merton, 1957). Мертон вдається до поняття аномії, щоб побудувати дуже впливову теорію девіантної поведінки. 

Мертон модифікував поняття аномії, пов'язавши його з напругою, яка діє на поведінку індивіда, коли прийнятні норми входять у конфлікт із соціальною реальністю. В американському суспільстві, й до деякої міри в інших індустріальних суспільствах, загальновизнані цінності наголошують на матеріальному успіхові, а засобами, які ведуть до матеріального успіху, вважаються самодисципліна й тяжка наполеглива праця. Згідно з цим поглядом, люди, які тяжко й наполегливо працюють, неодмінно досягнуть успіху, хоч би якими були їхні стартові можливості. Насправді ця ідея не витримує випробування досвідом, тому що більшість тих, хто перебуває в невигідному становищі, мають лише обмежені умовні можливості для просування вгору, або й узагалі ніяких. Таким чином, ті, хто не "досягає успіху", вважають, що їм не судилося зробити матеріальний поступ. За такої ситуації ці невдахи відчувають велику спокусу просунутися вгору будь-якими засобами, законними чи незаконними. Отже, згідно з Мертоном, девіантна поведінка — це побічний продукт економічної нерівності.

Мертон ідентифікує п'ять можливих реакцій на напругу, що виникає між суспільно схваленими цінностями й обмеженими засобами їхнього досягнення. Конформісти приймають і схвалювані загалом цінності, і конвенційні засоби їхньої реалізації, незалежно від того, мають вони чи не мають успіх. Більшість людей належить до цієї категорії. Новатори також приймають схвалені суспільством цінності, але прагнуть добути їх незаконними або протизаконними засобами. До цього типу можна віднести злочинців, які домагаються достатку, діючи всупереч закону.

Ритуалісти узгоджують свою поведінку з суспільно прийнятими стандартами, хоча вони вже не бачать цінностей, які стоять за цими стандартами. Вони дотримуються правил заради самих правил, не ставлячи перед собою ніякої мети, а просто скоряючись примусу. Ритуалістами можна вважати людей, які присвячують себе нудній роботі, навіть якщо ця робота не обіцяє їм перспектив кар'єри і погано винагороджується.

Утікачі — це ті, що повністю зреклися конкурентного світогляду, відкинувши як домінантні цінності, так і прийнятні засоби їхнього досягнення. Як приклад можна назвати членів самоврядної комуни. І, нарешті, бунтарі відкидають як усталені цінності, так і прийнятні засоби, проте активно прагнуть замінити їх новими й перебудувати соціальну систему. До цієї категорії належать члени радикальних політичних угруповань.

Пізніші дослідники поєднали Сьюзерлендове поняття диференційної асоціації (тобто ідею, що група людей, з якою пов'язані індивіди, накидає їм своє ставлення до злочину — "за" або "проти") з типологією Мертона. У своєму дослідженні злочинних підліткових банд Річард А. Кловерд і Лойд Б. Олін (Cloward and Ohlin, 1960) стверджують, що ці банди утворюються в субкультурних спільнотах, де шанси на досягнення легітимного успіху дуже низькі, скажімо, серед безправних етнічних меншин. їхня праця слушно наголошує на зв'язках між конформізмом і девіантною поведінкою. Брак можливостей для успіху під поглядом ширшого суспільства є головним чинником диференціації між тими, хто вдається до злочинної поведінки, і тими, хто не вдається.

Сутність злочинночті

кожен громадянин має власний погляд на те, що вважати злочином і про що слід повідомляти в поліцію.

злочинність - це такий суспільно небезпечне соціальне явище, яке отримує правову оцінку.Держава в кримінальному законі визначає, що саме вважається злочином.

Злочин - це завжди винне діяння суб'єкта правопорушення, яке ставиться, що досяг певного віку, в якій він може усвідомлювати значення своїх вчинків і керувати ними. Злочинність - не просто соціальне, вона і соціально-психологічне явище, тому що не існує поза людей і їх поведінки, діяльності. Злочинність - це не просто масове суспільно небезпечну поведінку людей, але винна поведінка в умовах, коли порушення кримінально-правової заборони не буває вимушеним, тобто відбувається не в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності. об'єктивний аналог кожного злочину - боротьба за себе проти всіх інших на основі розрахунку егоїстичного: що вигідніше. На основі даних про безліч таких проявів Ф. Енгельс говорить вже про «соціальної війні». Причому цей вид «соціальної війни» він виділяє, називаючи його «крайнім проявом неповаги до порядку» і показуючи, що в його основі лежить чисто егоїстичний розрахунок.

Перша ознака злочинності (крайній прояв неповаги до порядку) відділяє її від інших форм поведінки, що відхиляється негативно, другий (чисто розрахунок егоїстичний) - від революційної боротьби, ідеалами якої є поліпшення умов соціального життя народу.