54. Психологічний підхід

Як і біологічні пояснення, психологічні теорії злочинності пов'язують ц з певними типами особистості. Деякі дослідники висловлювали припущення, що аморальна, психопатична особистість розвивається в меншості індивідів. Психопати — це замкнені в собі, позбавлені емоцій характери, що вдаються до насильства заради самого насильства.

Індивіди з психопатичними рисами іноді справді чинять насильницькі злочини, але з поняттям психопата пов'язано чимало проблем. Аж ніяк не очевидно, що психопатичні риси обов'язково мають бути кримінальними. Майже всі дослідження осіб з такими характеристиками обмежувалися колом засуджених в'язнів, а особистості таких людей, як правило, подаються в негативному світлі. Якщо ж ми описуємо ці самі характеристики під позитивним кутом зору, цей тип особистості має зовсім інший вигляд, і навряд чи є якісь підстави вважати, що такі люди від природи наділені злочинними нахилами. Якби ми справді захотіли пошукати психопатичних індивідів для свого дослідження, нам слід було б опублікувати в газеті таке оголошення (Widom and Newman, 1985):

"ЯКЩО ВИ ЛЮДИНА АВАНТЮРНОЇ ВДАЧІ...

Дослідник бажає сконтактуватися з авантюрними, безтурботними людьми, схильними жити цікавим імпульсивним життям. Якщо ви з тих, хто готовий прийняти будь-який виклик, зателефонуйте 337-ХХХХ у будь-який час".

Такі люди можуть виявитися мандрівниками, шпигунами, азартними гравцями або просто знудженими від монотонності повсякденного життя. Вони можуть бути готові вкинутися в якусь злочинну авантюру, але з не меншою ймовірністю вони шукатимуть нагоди докласти своїх сил та енергії в суспільно прийнятний спосіб.

Психологічні теорії злочинності можуть, у ліпшому випадку, пояснити лише деякі аспекти злочину. Тоді як декотрі злочинці справді. мають риси характеру, які відрізняють їх від решти населення, малоймовірно, що такими рисами наділена більшість злочинців. Існує безліч різновидів кримінальних діянь, і дарма припускати, що ті, хто їх чинить, мають якісь специфічні психологічні характеристики. Навіть якщо ми обмежимо свій розгляд однією категорією злочинів, таких як насильницькі, тут можна виділити чимало різних обставин. Такі злочини здійснюються як одинаками, так і організованими групами. Малоймовірно, щоб психологічні нахили людей, які діють самостійно, мали багато спільного з психологічними нахилами членів згуртованої банди. Навіть якби нам вдалося пов'язати певні відмінності з певними кримінальними характеристиками, ми не могли б довести, що причинна залежність спрямована саме в той бік, а не в протилежний. Цілком імовірно, що саме зв'язок із кримінальною бандою впливає на зовнішність або вдачу людини, а не вдача або зовнішність формують кримінальну поведінку.

55. Теорії контролю

Уолтер Реклесс, відштовхнувшись від теорії диференційованої асоціації, зацікавився питанням: чому ж у районах із високим рівнем злочинності зустрічаємо молодих людей, які все-таки не стали на хибний шлях? На його думку, це стається через те, що вони виробили в собі власний позитивний образ, який допомагав їм відрізнитися від кримінального оточення. Справжньою ж причиною злочинної поведінки є брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю.

Дослідження, проведені російським соціологом А. Рубановим, показують, що згідно оцінки молодих людей, домінуючими факторами девіантної поведінки молоді у сучасних умовах є:

заздрість;

агресивність;

прагнення гострих відчуттів;

конфлікти з батьками;

надлишок вільного часу і його погана організація;

насильство у підлітковому середовищі.

Ця ієрархія чинників девіації істотно не співпадає з переважаючими нині уявленнями, згідно з якими — девіантність поведінки підлітків зумовлена головним чином бідністю, поганими прикладами, конфліктами з учителями та ін. і свідчить на користь теорії Уолтера Реклесса — брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю є справжніми причинами девіантної поведінки.

Ч. 2 Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі правового) регулювання. Це сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації.

Модель соціального контролю включає такі елементи: індивід, соціальна спільнота, індивідуальна дія, соціальна (групова) дія.

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Культура кожного суспільства та спільноти має свою систему цінностей, які відіграють вагому роль у врегулюванні соціальних зв'язків. Цінності — це загальноприйняті переконання відносно цілей, до яких людина повинна прагнути, якими вона керується свідомо чи підсвідомо. Цінності — своєрідний соціальний механізм, який виявляє, систематизує, впорядковує, відтворює, зберігає, захищає, розвиває та передає все корисне у суспільстві.

Інакше кажучи, їх можна розглядати як стандарти, зразки, еталони соціальної поведінки. Для того, щоб те чи інше явище стало цінністю, воно повинно мати певні якості, які б були корисні для індивіда. Різні культури віддають перевагу різним цінностям і кожний суспільний лад встановлює, що є для них цінністю.

Цінності не лише фіксують певні переконання з приводу мети життя, але й шляхи та засоби, якими їх можна реалізувати. Цінності мають свою типологію відповідно до тих галузей суспільного життя, які вони регулюють. Наприклад, їх можна класифікувати наступним чином: життєві цінності (уявлення про щастя, про мету, про сенс життя); вітальні (цінності здоров'я, безпеки, добробуту, сім'ї, цінності освіти, правопорядку тощо); цінності громадського покликання (соціальне становище); цінності міжособистісного спілкування (чесність, доброзичливість); демократичні цінності (свобода переконань, слова, політичного вибору); партикулярні цінності (віра в Бога); індивідуальні; класові; групові; загальнолюдські (милосердя, досягнення миру, згоди).

соціальний контроль буде дієвим лише тоді, коли використовують різні його механізми, враховуючи особливості відхилень. До таких механізмів належать:

1 — власне контроль, який здійснюється зовні, у тому числі шляхом покарань та санкцій;

2 — внутрішній контроль, який забезпечується інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;

3 — побічний контроль, зумовлений ідентифікацією з референтною законослухняною групою (соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньому. Наприклад, сім'я, клас, політичні партії, трудові колективи).

4 — контроль, оснований на широкій доступності різних засобів досягнення цілей та задоволення потреб, альтернативних протиправним або аморальним 

56, Аномія (от франц. anomie — беззаконие, безнормность) 

Хто? – Дюркгейм