51. Сутність соціальної девіації. Види.

Французький соціолог Габріель Тард сформулював теорію наслідування для пояснення девіантної поведінки. Він переконався, що злочинці, як і добропорядні люди, імітують поведінку тих людей, з якими вони зустрічалися раніше, знали про них. але на відміну від законослухняних громадян, вони імітують поведінку злочинців.

В 1920-1930 рр. соціологи Чиказького університету, намагаючись пояснити високий рівень злочинності в окремих районах Чикаго, провели ряд досліджень, внаслідок чого з'ясували, що в окремих районах міста рівень злочинності залишався стабільним протягом ряду років, незважаючи на зміни в етнічному складі населення. Вчені дійшли висновку, що кримінальна поведінка може передаватися від покоління до покоління.

Едвін Г. Сазерленд розробив теорію диференційної асоціації, яка базується на ідеях інтеракціонізму та наголошує значення соціальної взаємодії в процесі формування поглядів та вчинків людей. Згідно з Сазерлендом, індивіди стають правопорушниками тією мірою, якою вони належать оточенню, що наслідує девіантні цінності та установки, методи. Чим раніше розпочнуться контакти з криміногенним середовищем, чим інтенсивнішими та тривалішими вони будуть, тим вища вірогідність того, що такий індивід стане правопорушником. Однак тут відбувається не лише наслідування, а й навчання. Згідно з цим принципом, тюремне ув' язнення має досить негативні наслідки з огляду на контакти.

52. Теорія культурного перенесення

Теорія культурного перенесення. Показує, що соціально не схвалена поведінка викликається тими самими процесами соціалізації, що й соціальна схвалена. Соціолог Вальтер Б. Міллер провів дослідження чинників девіації в молодіжному середовищі представників нижчого класу. Він визначав поведінку молоді як адаптацію до культурних зразків, набутих такими молодими людьми в процесі їх соціалізації в гетто та в міському середовищі. Культура нижчих класів, на думку Міллера, приділяє велике значення ряду таких першочергових принципів, як порушення громадського спокою (заохочуються зіткнення з поліцейськими, керівництвом школи, соціальними працівниками та іншими представниками влади).

Азарт (пошук гострих відчуттів, гра з небезпекою).

Доля (віра в те, що більшість важливих подій у житті не підлягає контролю, світом править випадок та доля).

Нахабство (здатність перехитрити, обманути).

Автономія (прагнення звільнитися від зовнішнього контролю). Хоча ці принципи не обов'язково злочинні, але їх наслідування створює ситуації з високою вірогідністю використання протиправних моделей поведінки.

53. Біологічний підхід

Біологічний підхід. Його прихильниками були Ч. Ломброзо й У. Шелдон. Суть цього підходу в тому, що девіантна, зокрема злочинна поведінка, обумовлена певними фізичними рисами. Наприклад, тим що ви-ступає нижня щелепа, сплющений ніс, рідка борода, знижена чутливість до болю (Ч. Ломброзо), або мезоморфністю, (коли будова тіла відрізняється силою й стрункістю – У. Шелдон). В останні роки девіантність у руслі даного підходу пояснюється аномаліями полових хромосом (наявність додаткової хромосоми У).

Біологічні особливості організму, безумовно, впливають на поведінку людини (ріст, зовнішність, наявність фізичних недоліків). Не можна скидати з рахунків і генетичну схильність деяких людей до девіантної поведінки, однак не треба абсолютизувати даний підхід, тим більше, що значна частина злочинів викликана не біологічними, а соціальними причинами (наприклад, "змушена" або корислива злочинність).